Підготовка до Євробачення: реальні справи та «потьомкінські селища»

Чималі бюджетні кошти швидкими темпами освоюються, люди й техніка активно працюють, місто гарнішає, свято пісні наближається. Проте справді святковому настрою дещо заважає, і це «дещо» вельми серйозне та масштабне.

Одразу попереджаю: йдеться про суб’єктивний погляд й оцінки, засновані на власних спостереженнях, а не статистичних даних і виступах експертів. Але ж такі оцінки теж мають право на існування, чи не так? Тим більше, коли бачиш чимало, і бачене хоч-не-хоч, а узагальнюється свідомістю…

Отже: щодня (а останнім часом і щоночі) я спостерігаю широкомасштабні роботи з упорядкування вулиць. Загалом це дуже добре – хоча б із нагоди Євробачення дати лад фрагменту Лівого берега столиці – станція метро «Лівобережна», вулиця Раїси Окіпної, Русанівська набережна, вулиця Євгена Сверстюка тощо. Жителі найближчих до місця проведення Євробачення-2017 – реконструйованого Міжнародного виставкового центру, – попри нинішні незручності, пов’язані з ремонтом (чи навіть перебудовою) комунікацій і самої станції метро «Лівобережна», матимуть з цього чималі вигоди в ма1йбутньому. Проте, на жаль, чимось, бодай частково, нагадує нинішня будова і реконструкція всі те селища, що збудовані були для окозамилювання як імператриці Єкатерини ІІ, так і зарубіжних дипломатів та гостей Грицьком Нечесою, більш знаним як ясновельможний князь Григорій Потьомкін. Тобто, перепрошую, потьомкінські селища.

Про що йдеться? От іде гість Євробачення відремонтованою вулицею – тротуари викладені плиткою, ледь не ідеальне покриття проїжджої частини (аж два шари суперсучасного полімерасфальтобетону), елегантні лави під пластиковими дашками на автобусних зупинках, все чудово, все як у Європі. Та досить відійти від магістралі на 10-15 метрів, досить пройтися дворами (а вони на Русанівці, де я живу, затишні й зелені), - і гість потрапляє в типовий «совок», з розбитим асфальтом, ба, з ямами на під’їзних доріжках, з не завжди пофарбованими огорожами, з обрізаними казна-як деревами (самий голий стовбур і декілька гілок) тощо. Тим часом на упорядкування дворів (нехай не за європейськими зразками, а на рівні елементарних норм, на рівні зручностей для мешканців) потрібно було би куди менше коштів, ніж на показуху… Чи мерія думає, що європейські гості не заходитимуть у двори житлових масивів на Лівому березі?

А те, що йдеться значною мірою про показуху, засвідчують хоча б щойно згадані елегантні павільйончики на автобусних зупинках. Скажімо, біля готелю «Турист» на Лівобережній площі кінцева зупинка автобусів №48 і 49, а також маршруток №249 і 245. Крім того, тут зупиняються автобуси №95 і 108, маршрутки №177 і 178. Тобто нерідко накопичується понад 100-120 пасажирів. І для того, щоб їм було зручно чекати на комунальний транспорт, передбачено лише два павільйончика, де максимум 12 «посадочних місць», а в разі негоди під навіси зможуть сховатися максимум 40-50 людей. А от не надто елегантні старі МАФи на цій зупинці дозволяли сидіти та ховатися від негоди вдвічі, а то й утричі більшій кількості пасажирів…

Що ж, воно й не дивно – нині очолюють проектувальників і затверджують проекти персонажі, які самі не їздять ані на автобусах, ані на маршрутках, ані на метро. Ба більше: можливо, дехто з них узагалі ніколи не був пасажиром комунального транспорту (згадується, як Леонід Черновецький говорив про одного з провідних членів своєї «молодої команди»: він же хлопець із заможної сім’ї, а тому ніколи не їздив у метро, звідки йому знати проблеми столичного метрополітену). Відтак чи не було би корисно мерії періодично влаштовувати для своїх комунальників (і для себе також) так собі «виходи в народ», щоб відчути на собі всі колізії життя звичайних киян?

І ще одна важлива річ. «Будують проїжджі частини з використанням європейських технологій, уперше», - радіє мій товариш. Але ж європейські технології включають у себе як обов’язковий компонент не лише сучасну техніку й відповідні матеріали для роботи, а й раціональну організацію праці, відсутність «розкачок» й авралів. Це не в останню чергу забезпечує якість виконаних робіт «на виході», тривале використання зробленого. А як у нас? Спочатку ремонтники шляхів працювали до п’ятої вечора, з двома вихідними (не знаю, може, на якихось ділянках було інакше, пишу про те, що бачив), потім почався аврал. Дійшло до того, що навіть уночі він не вщухав. І все одно «західний» вестибюль на станції «Лівобережна» відкриють лише 5 травня, а не наприкінці квітня, як було обіцяно. І все одно ще далеко не все на вулицях Лівобережжя має належний вигляд…

Можна назвати ще низку ґанджів в організації робіт з підготовки Лівого берега Києва до Євробачення (скажімо, одного разу завезли вже биту плитку, щоб укладати нею тротуари, проте громадськість оперативно зреагувала на це), проте головним є інше. Невже ж тільки під якусь подію (чи Євро-2012, чи Євробачення-2017, чи ще щось на міжнародному рівні) як міська влада столиці, так й уряд України згадуватимуть про потреби киян і виділятимуть належні кошти й ресурси? Невже ж тих, хто «нагорі» більше цікавить думка європейських туристів і заморських політиків, ніж життєві потреби українців і їхні оцінки діяльності влади? Сумно, якщо так, бо це означатиме, що справа ясновельможного князя Потьомкіна живе і перемагає…