Повільна війна? Росія хоче пересидіти західну владу

Останнім часом повсюдно стало звучати про те, що треба готуватися до війни в довгу.

Думаю, це, скоріше, свідчення більше неприйнятого, ніж прийнятого рішення Заходу.

У тому сенсі, що Захід, безумовно роблячи ставку на військове посилення України та її обороноздатність, все ж таки виходить із довгої війни як менш ризикованого варіанту для себе.

А що таке повільна війна? Це означає, що на тлі значущої допомоги Україні, фактично нової якості оборонної сфери (якщо ми говоримо про гарантії безпеки та перспективу створення спільних підприємств із виробництва озброєнь), поступового просування України до членства в ЄС і НАТО, протистояння все одно носитиме характер «на виснаження», де Росія: 1) хоче пересидіти західну владу, орієнтовану на єдність та євроатлантичну солідарність у протистоянні російській агресії; 2) хоче викликати втомленість в України, беручи не якістю, а кількістю.

У цьому немає жодного відкриття, про це вже багато і відкрито говорять. Як відповідь – на Заході часто повторюють, що допомога Україні має довгостроковий характер і враховує стратегічну перспективу.

При цьому ми бачимо різні прецеденти, коли маргінальні ультраправі й ультраліві сили стають владою. І стають вони владою не в останню чергу використовуючи тему глухого кута у військовому протистоянні. І в цьому теж немає жодного відкриття.

Я навіть прочитала в одній із публікацій західних ЗМІ, що є «поганий і хороший глухий кут протистояння для України». Хороший – це коли Україна поверне більшу частину територій і рухатиметься в бік членства в НАТО. Поганий – це коли Росія не тільки збереже контроль над більшою частиною окупованих територій, а й погрожуватиме новою агресією проти України.

Обговорення цих варіантів протистояння (де не звучить перемога України як повне повернення контролю над територіями в рамках 1991 року), очевидно, звучить не тільки через відсутність чіткого розуміння перемоги і миру. Але й через, як і раніше, дискутабельність бачення поствоєнного миру, гарантій безпеки і балансу сил у багатьох регіонах.

Тому що тоді треба буде говорити не тільки про наслідки війни, а й про причини того, чому їй не вдалося запобігти. Які передбачають не лише питання військової сили та протистояння їй військовими методами, а й інші механізми (чому вони перестали працювати) – те саме міжнародне право. Зрештою, чому світ після двох кривавих гарячих воєн у 20 столітті й однієї холодної знову прийшов до гарячої війни.