Борис Олійник. Останнє інтерв’ю: Путін воює за свій народ, а ми повинні воювати за свій

    «Главкому» вдалось поспілкуватись з поетом в розпал його тяжкої хвороби
    Сьогодні, 30 квітня, пішов з життя легендарний поет, Герой України Борис Олійник. «Колись він сформулював своє життєве і мистецьке кредо: «Писати, як живеш, а жити, як пишеш». Поезія — його перше кохання, журналістика — друге, а політикою почав займатися «від нещастя», - написав мистецтвознавець Михайло
    • ГЛАВКОМ
    • 30 Квiтня, 21:10
    • Розсилка
    Борис Олійник
    Фото: Станіслав Груздєв, «Главком»
    Борис Олійник

    «Главкому» вдалось поспілкуватись з поетом в розпал його тяжкої хвороби

    Сьогодні, 30 квітня, пішов з життя легендарний поет, Герой України Борис Олійник. «Колись він сформулював своє життєве і мистецьке кредо: «Писати, як живеш, а жити, як пишеш». Поезія — його перше кохання, журналістика — друге, а політикою почав займатися «від нещастя», - написав мистецтвознавець Михайло Маслій, що першим повідомив сумну новину у соцмережі.

    «Главкому» вдалось поспілкуватись з Борисом Олійником вже в розпал його тяжкої хвороби. Та до публікації цієї розмови за життя поета так і не дійшло. Борис Ілліч потрапив у лікарню, просив зачекати, коли зможе перечитати текст і додати ще своїх думок.

    Борис Олійник  - депутат українського парламенту чотирьох скликань, віце-президент Парламентської Асамблеї Ради Європи, один із фундаторів Українського фонду культури. У травні-червні 1986 року поет одним з перших побував у Чорнобилі, звідки вів репортажі на Центральному телебаченні. З 2010 року  очолював Комітет з Національної премії України імені Тараса Шевченка.

    Усе своє життя Олійник був комуністом. За словами поета, він не розлучався з партією навіть у найважчі роки, тому що вважає комунізм найпередовішою ідеологією. Хоча одного разу Олійника з компартії таки виключили - за підтримку Помаранчевої революції, а Віктор Ющенко на 70-річчя поета зробив його Героєм України. Творчий доробок митця становить понад 40 книг віршів, есе і статей.

    В інтерв’ю «Главкому» Олійник розказав про те, чому Україну не чекають в Євросоюзі, про свої відносини з Симоненко, та хто з українських президентів найбільше дбав про Україну. Поет також прокоментував своє скандальне інтерв'ю російській «Литературной газете», де розкритикував ситуацію в Україні. «Яке сьогоднішнє життя в Україні - не мені вам розповідати. За роки незалежності величезний економічний потенціал країни втрачений, багатства розкрадені купкою людей. Україна ще тримається на плаву завдяки побудованим в роки перших п'ятирічок «Дніпрогесу», металургійним комбінатам і шахтам, які нещадно експлуатують нові господарі, не вкладаючи в реконструкцію ні копійки, не забуваючи при цьому цинічно лаяти радянське минуле і комуністів», - і це лише один з уривків інтерв’ю, яке з великим задоволенням цитувалось в Росії.


    Поет Борис Олійник (Фото: Станіслав Груздєв, «Главком»)
    Поет Борис Олійник (Фото: Станіслав Груздєв, «Главком»)

    «У нас з Міністерством культури особливої любові немає»

    Борисе Іллічу, у 2015 ви відсвяткували 80-річний ювілей в Національній опері України. Зазвичай такі турботи на себе бере держава…

    Так сталося, я і не планував, друзі мені зробили подарунок.

    Від керівництва держави були привітання?

    Державні  діячі до мене бояться ходити, тому що ніхто не знає, що я скажу завтра. Прийшов представник з Адміністрації президента, сказав слова привітання. Орденів і медалей не дають, але, слава Богу, і не відбирають (сміється).

    До 70-річчя вам присвоїли звання Героя України. Що дала вам ця нагорода?

    Я навіть і забув… Та ні, які там блага, не дають нічого. То раніше за Героя надбавки, може, і давали. Зараз це тільки почесне звання.

    Ви один з фундаторів Українського фонду культури, незмінно з 1987 року й донині очолюєте його на громадських засадах. Чи сприяє вам Міністерство культури?

    У Міністерстві культури до мене ставляться насторожено, як і я до них. У нас особливої любові немає.

    А з віце-прем’єром В’ячеславом Кириленком спілкувались?

    Він мене не дуже любить.



    Хто з українських міністрів культури приніс найбільше користі, на вашу думку?

    Євген Нищук, хоч мало був на посаді, але, принаймні, не заважав. Богдан Ступка - наш справжній корифей, добрий муж і безмежно талановитий чоловік. Хоча чим далі від влади, тим ближче до істини. Тому що треба вдавати, що ти їх (міністрів, - «Главком») любиш, а як їх любити, коли вони «ні в зуб ногою». Тож робимо вигляд, що їх поважаємо. Нещодавно знову розкрутили якусь історію, що я наче не гарно себе поводив, і щось «не те» сказав. Це добре, що я ще живий і знаю про це, а так би…

    Можливо це через ваше неоднозначне інтерв’ю російській «Литературной газете»?

    Я критики не чув, але я за точність. Чому я повинен брехати?

    Зараз справді найгірша ситуація з українською культурою і національними питаннями. Але я знаю чийого народу-племені. Якщо мені це закидають ті,  хто тут кватирує, і після першого струсу вилетять, то я з рідної землі не вилечу. У мене так доля склалася, що я двічі був в заручниках в 90-х роках, але лишився живий.

    Що ви маєте на увазі?

    Я був заступником голови Ради Національностей Верховної Ради СРСР. Мене, відповідно, посилали у всі гарячі точки.  Можливо, Михайло Сергійович (Горбачов, - «Главком») хотів таким чином мене позбутися, бо я був його опонентом (сміється).

    Всі ви такі ж, як і я, чорнобриві -
    Шкода розстрілювать всіх.
    Гляньте навколо - і сонце, і ниви...
    Відповідь - сміх.

    Ну так пощади не буде нікому!
    Вас не згадає замучений край!
    Вийшов один і сказав комісару:
    Я - комсомолець. Стріляй!

    Це Володимир Сосюра, який рекомендував мене в Спілку письменників України.

    А взагалі, за своє життя усе бачив. Народився в селі Зачепилівка Полтавської області. Війна застала нашу сім'ю в Тернопільській області, куди батька перевели як молодого спеціаліста редагувати місцеву газету. Повернувшись до Зачепилівки, батько пішов працювати редактором районної газети. А коли німці підходили до нашого села, сказав, що скоро повернеться. Дотепер повертається... Він загинув на фронті в 1943 році під Харковом. Коли у вересні 1941-го німці підійшли зовсім близько, мама сказала, що потрібно бігти. Ми просилися до якоїсь воєнної колони. По дорозі потрапили під бомбардування, нас взяли в полон. На мамі був польський костюм: темно-синій жакет, і такого ж кольору спідниця. На щастя, від розправи нас врятувала моя зовнішність: мама казала, що в ранньому дитинстві я виглядав отаким білявим херувимчиком. Тому на обході офіцер-танкіст поплескав мене за щоку і наказав нас з мамою відпустити.


    Борис Олійник (Фото: Станіслав Груздєв, «Главком»)
    Борис Олійник (Фото: Станіслав Груздєв, «Главком»)

    «В Європі нас ніхто не чекає. Хоча наші чорноземи і робочу силу вони цінують»

    Ви жили в зовсім різних епохах: сталінізм, «відлига», застій, крах СРСР, потім - незалежна Україна. Коли було найважче людині і поету?

    Коли розпався Союз. Це був дуже поганий знак. От приїжджав наш новий хазяїн -Байден. Хоча, я його не засуджую, він знає, що робить для своєї держави, він - патріот країни, де я багато разів був, працював в Організації об’єднаних націй.

    Борисе Іллічу, ви часто бували закордоном, але до зближення України з західним світом ставитесь критично. Чому?

    В Європі нас ніхто не чекає. Ми не вигідний партнер, хоча наші чорноземи і робочу силу вони цінують. У нас люди або козаки, які йшли на смерть, співаючи, або обивателі, які тільки і сподіваються, що лихі часи їх не торкнуться. І наш наївний народ вірить Байдену, який сказав, що ми - їхні найбільші союзники.

    Ви досі комуніст? Принаймні в попередніх інтерв’ю ви говорили, що все життя ним були?

    Звичайно. Проте комунізм сьогодні спотворений авторитаризмом і донощиками. І зараз вони нікуди не ділися. Ви проти мене сидите і не знаєте, чи я після нашої розмови на вас не донесу. Отакий заляканий і я був. Це було дуже поширено і погано. Це спотворює націю і її національний характер. Але нічого не змінилося. Зараз так само. Всім хочеться жити краще, ніж вони заслужили, тому можна продати і свого найближчого друга.


    Борис Олійник (Фото: Станіслав Груздєв, «Главком»)
    Борис Олійник (Фото: Станіслав Груздєв, «Главком»)

    «Кращої, ніж комуністична система, немає, якщо її виконувати чесно»

    З теперішніми комуністами, що вимушені перейти в підпілля, які у вас стосунки? Чи спілкуєтесь з Петром Симоненко?

    Він, здається, хворіє. Але я підтримую зв'язок зі всіма нашими друзями-комуняками.

    Представники Комуністичної партії брали участь у місцевих виборах у складі партії «Нова держава». Вас туди не запрошували?

    Ні, я вже старий. Мені 180 років. (сміється).

    Партія, звичайно, оновилася, але залишись і глибоко порядні люди. Суть Компартії - не в тому, щоб тримати всіх в руках. Але кращої, ніж комуністична система, немає, якщо її виконувати чесно. Скажіть, хто буде проти міжнаціональної рівності? Ніхто, а комуністи твердо стоять на цій позиції. Усі народи рівні перед богом. Хоча, як правило, комуністи в бога не вірять. Я завжди заявляв, що я православний комуніст.

    «Українська нація роздарувала таланти всьому світові…»

    Ви вірите у політичне майбутнє комуністів, яким ви його бачите?

    Безперечно. Партія переживає складний період. Вона повинна переглянути свої окремі догми, відкинути пару моментів.

    А сама ідея комунізму - благородна.

    Цікаво, за кого голосували на останніх парламентських виборах, адже комуністів вже не було у бюлетенях. Вони під забороною.

    Я не голосував через те, що був у від’їзді. Зараз хоч голосуй, хоч не голосуй – нема різниці. Я б з Олександром Морозом (у 1991-2012 роках очолював Соціалістичну партію України, - «Главком») пішов би в атаку. Благородна людина, чистоплотний чоловік. І в партії є нормальні люди.

    А комуністів «придушили». Але  ідея, якщо її не деформувати, не зникне. Ідея комунізму деформована авторитарним режимом. Я абсолютно нормально ставлюсь до Петра Симоненка, правда, зараз він чомусь затих. До речі, це не до честі так званого демократичного суспільства. Ми ж наче хизуємося свободою слова. Тоді у мене запитання – на якій підставі заборонили Компартію?


    Борис Олійник (Фото: Станіслав Груздєв, «Главком»)
    Борис Олійник (Фото: Станіслав Груздєв, «Главком»)

    За даними СБУ, за антиукраїнську політику, яка особливо гостро проявилася з початком російської агресії проти України.


    Це дуже розмите обвинувачення. Я можу вас звинуватити, а ви мене.

    Поза тим, в Україні триває процес декомунізації. І якщо ви звернете увагу, то проблеми в Україні з’явились якраз там, де підтримка комуністів була завжди найвища – на Півдні і Сході?

    Крим відійшов. Він ніколи і не був до нас близьким. З татарами ми дружили на шаблях, так що все закономірно -  хай собі ідуть. Путін же такий дядько, що як візьме, то вже не відпустить. Значить, ми не змоги забезпечити там режим, який би їм подобався. Багато помилок робили,  тепер треба за них відповідати. Таку націю, як наша, треба ще в світі пошукати! Вона роздарувала таланти всьому світові аж до Австралії. І у нас є особлива риса - або це безмежно мужні люди, які покладуть голову за честь Вітчизни - козаки, або колаборанти. І треба до цього ставитись нормально. У нас є перспективи для самовдосконалення.

    Ви й досі вважаєте, що Україна і Росія навіки разом?

    Треба всім пафосом своєї творчості працювати не на роз’єднання, а нагадувати народам, що вони не просто сусіди, а разом пройшли Велику вітчизняну війну. А це було ще те випробування!

    Ми два великі народи, дві великі держави. Любимо один одного чи ні, треба дружити в ім’я своїх народів. Байден же не даремно приїздив. Напевно, роздавав інструкції нашим керівникам…

    От ви все про Байдена… А про те, що Путін спонсорує псевдореспубліки на українському Донбасі, роздає їм вказівки, і видає все за громадянську війну, чому мовчите?

    Без сумніву роздає! Він президент великої держави і відповідає за її безпеку. Він воює за свій народ, а ми повинні воювати за свій.

    Хто, на вашу думку, був найбільш прихильний до української культури з українських президентів?

    Ющенко, мабуть. Але він такий хуторянин, одразу про все забував. Забудькуватий був. Кравчук сам собі на умі. Кучма ще. Він чоловік не тільки слова, але й серця. У нього є серце і жива душа. Янукович - ні. Але у нього і дитинство таке, і середовище...

    Багато українських артистів виконують пісні на ваші вірші. Чи платять вони вам авторські?

    За радянської системи добре платили, а зараз навіть не знаю. Мабуть, щось платять, але не дуже розгуляєшся на ці гроші.

    Чи слідкуєте ви за сучасною українською літературою?

    Мушу, бо я ж очолюю комітет з Національної премії України імені Тараса Шевченка. Хоча тепер вже не хочуть, щоб я очолював. Знаєте, я в будь-який момент готовий здати клейноди. Вони тишком-нишком ведуть переговори, і думають, що я нічого не знаю.

    У 2010 році ви хотіли піти з цієї посади. Чому?

    Це – страшний клопіт і скандали. Хоча при мені завжди було оптимальне рішення. Всі визнавали, що те, що ми пропонували – найкраще з того, що подано. Усім, звичайно, не вгодиш, всі вважають себе гідними… 

    Чи не вважаєте ви, що сьогодні ця премія свого часу себе дискредитувала?

    Якоюсь мірою так, тому що все тягнеться з радянських часів, коли інколи під натиском ЦК КПРС в останню ніч висувалися «потрібні» люди. Але там завжди був Олесь Гончар, якого не проведеш. Це чистоплотний дядько. Так само як і Олександр Корнійчук, Микола Бажан - поет європейського класу.

    Кого може виокремити серед сучасних письменників?

    Є професіонали. Наприклад, Сергій Жадан. Він дуже цікавий і чудовий поет. Юрій Андрухович талановитий дядько, правда самозакоханий (сміється). Оксана Забужко - наше світило, серйозну літературу пише.

    З ким із однодумців чи колишніх соратників по Спілці письменників підтримуєте зв'язок нині?

    З Михайлом Шевченком. Чудовий поет і організатор літературного процесу, він ніколи не підігравав кон’юнктурі. Це рідкісний талант. З Іваном Драчем. Підтримував з Миколою Вінграновським, який, на жаль, вже пішов. То був істинний поет, стихійний. У нас поезія дай боже!

    Чи пишете ви зараз вірші на актуальні теми? Про війну, наприклад?

    Мої літа вже минули, щоб реагувати на всі речі. Коли я був студентом, ще писав про партію, про комсомол. Я можу лише пару рядків про національний характер українців сказати:

    Як він чекав в проклятім закордонні,

    Коли за давністю минуть суди,

    І він, статечний злодій у законі,

    Повернеться додому назавжди,

    Де все до болю рідне і манливе,

    Тюрма і та, як мати, озира,

    І навіть дим солодкий особливо,

    Коли в сусіда хата догора».

    Є у нас така риса. Любимо ми себе жаліти (сміється).

    Я продовжую писати. Як воно виходить, вже не мені оцінювати.

    Розмову вела Оксана Лой

    Коментарі ()
    1000 символів залишилось
    НАЙПОПУЛЯРНІШЕ