Волонтер Ірина Гук: Солдатські аптечки від держави досі укомплектовані джгутами часів Першої світової

    • Михайло Глуховський
    • 21 Березня, 13:56
    • Розсилка
    Ірина Гук
    Ірина Гук

    «Ми кладемо в рюкзаки медиків несертифіковані в Україні медичні засоби, постачаємо солдатам патрони. Нас є за що притиснути»

    Потреби фронту у допомозі, кажуть волонтери, не зменшились за три роки, вони просто змінилися. Якщо раніше армії допомагали навіть йодом і зеленкою, яких не вистачало, то тепер на порядку денному комплектація рюкзаків тактичної медицини і забезпечення військових сучасними аптечками, чого держава власними силами зробити досі не може. Волонтер громадської організації «Народний тил» Ірина Гук, яка займається медичним напрямом, в інтерв'ю «Главкому» розповіла, чому зменшення допомоги фронту від простих людей не позначається на обсягах допомоги, з яких країн пересилають дорогі медичні комплектуючі, а також про те, за що держава може взяти волонтерів за барки, якщо цього забажає.


    Ірина Гук

    Ірина Гук

    Є думка, що допомога від волонтерів фронту з часом зменшилася. Якою вона є зараз, хто і чим допомагає?

    Я б не сказала, що зараз спостерігається падіння такої допомоги. Все дуже змінюється. Ми допомагаємо армії і змінюємося разом з армією, з її потребами, з рівнем її забезпечення, з її вміннями. Так само змінюється структура допомоги. Якщо у 2014 році збиралися величезні суми за рахунок надходжень 20, 50, 100 грн від абсолютно не знайомих нам людей з усієї України, то зараз ми існуємо за рахунок, якщо так можна сказати, 20–30 осіб, які постійно допомагають великими сумами. Ми вже одне одного добре знаємо, можна сказати, що дружимо сім’ями. Деякі з них можуть принести до 1000–1500 доларів. Саме на цих людей ми нині розраховуємо. Здебільшого це люди, які мають власний бізнес. Є і науковці, які працюють за кордоном.

    Але якщо ви ставите питання, чи стало у нас менше надходжень, то відповідь – ні. Якщо говорити про медицину «Народного тилу», то ми почуваємося фінансово краще, ніж навіть у 2014-му. Для того, щоб зрозуміти, скільки це у грошовому еквіваленті, то скажу, що після того, що сталося в Авдіївці, був сплеск грошових надходжень до нас, ми закупили медичних матеріалів на 100 тисяч гривень. Не слід забувати і про допомогу, яку нам надають, так би мовити, натурою. У нас є друзі зі Штатів, Великобританії, Канади і Польщі, які щомісяця нам передають медичні засоби, частина з яких справді дуже дорога.

    Які це організації з-за кордону, як саме вони збирають цю допомогу і чи все з того, що передають, дозволяє пересилати законодавство тих країн?

    European Frontier Foundation, Leleka Foundation – наші партнери-юридичні особи у Великобританії та США. Цим займаються наші люди, українці за походженням, які там живуть і працюють. Фізичних осіб, звісно, набагато більше: зі США, Канади, Франції, Польші, ОАЕ надсилають допомогу в приватному порядку. Це так само українці, які там або живуть, або працюють.



    Директор Військово-медичного центру Міноборони Андрій Верба в одному з інтерв’ю на початку лютого закликав не вірити тим волонтерам, які збирають гроші для поранених, оскільки держава забезпечує контрактників.

    Збирати на поранених і забезпечувати контрактників – це принципово різні речі. Чи забезпечені всім необхідним поранені військові, які перебувають у шпиталях? Майже. Знаю, що колеги купують іноді сечо- і калоприймачі, деякі дорогі препарати типу «Ксарелто» (для розрідження крові) та «Остеогенону» (для зрощення кісток). Це окремі випадки. Та чи забезпечені тактичною медициною контрактники, які воюють, та санінструктори, фельдшери, медики на позиціях і на евакуації? Ні, не забезпечені!

    Щодо закликів пана Верби, то, звичайно, мені незрозуміло, чому він до такої міри заперечує очевидне. Якщо він вважає нормальним, що в армії у XXI сторіччі в аптечках у солдатів лежать такі самі джгути, як під час Першої і Другої світових воєн, тоді так, армія забезпечена. Нормальна комплектація аптечки – це не забаганка волонтерів. Є певні стандарти, аптечки в сучасних арміях, ми всі на них дивимося. Ніхто ніякий велосипед не вигадує. У медиків має бути спеціальний рюкзак, з яким він працює. У цьому напрямку потреба шалена, кінь ще не валявся.

    Щоправда, нині держава уже хоч чимось забезпечує, наприклад джгутами Есмарха. Але нам ще далеко до вмісту аптечки, якими забезпечують своїх військових США. Нині військових забезпечують аптечками волонтери, родичі. Порівняно із 2014-м значною мірою знята лише проблема загальної медицини – усілякі там таблетки від головного болю, горла, проносу, шприци не постачаємо, фізрозчини не закуповуємо. Наприклад, військові польові шпиталі нормально забезпечені. А от першочергові потреби пораненого бійця – ні. Після поранення його потрібно доправити до місця, де йому нададуть кваліфіковану допомогу. А хто цим займається? Чому етап допомоги, що стосується вивезення поранених, досі значною мірою лежить на плечах волонтерів, які допомагають медикам евакуйовувати поранених до лікарень? Мені це не зрозуміло. Ми ж говоримо не лише про аптечки, рюкзаки, з якими працюють санінструктори. Є «Вітерець» (медична команда швидкого реагування), є АСАП (група реанімобілів, які працюють у районах Авдіївки, Зайцевого, Попасної), ПДМШ (Перший добровольчий мобільний шпиталь) та інші волонтерські екіпажі реанімобілів, які постійно допомагають на фронті. Цю нішу також якоюсь мірою закривають волонтери.

    Я дуже пишаюся тим, коли до нас приходять випускники програми 68W (10-тижнева програма підготовки, пройшовши яку випускники отримують основну медичну військово-облікову спеціальність армії США), бачать медичне приладдя, яке ми маємо й із захватом розповідають, що ми на такому вчилися, і питають, чи можна й собі взяти в користування? Звичайно, що можна. Таким чином через нас, волонтерів, ці нові фахівці забезпечуються всіма медичними засобами, якими їх вчили користуватися. Бо цього всього немає ані на складах, ані в магазинах. Це не такі вже космічні гроші, щоб не забезпечити.

    Яка ціна питання?

    Складно назвати якусь точну суму. Ми, невелика команда волонтерів, за три роки змогли перейти від того, що збирали зеленку, перекис водню, вату і бинти, до того, що самі комплектуємо рюкзаки собівартістю 10–15 тисяч гривень. У цьому рюкзаку 50 найменувань, безліч речей, які не виробляються в Україні. Щоб навчитися збирати такі рюкзаки, треба дві речі: хотіти це зробити і не красти. Є ж нові каски, амуніція, техніка нова, форма нова, чим уже військові забезпечені. Але чому в медицині такий морок, я не знаю. Є ще один мінус: особовий склад майже не вчиться в «учебках», їх просто не навчають надавати першу медичну допомогу пораненим. Навіть аптечками, які ми комплектуємо, люди не вміють користуватися. Для них потрібно проводити тренінги.

    Ви організовуєте тренінги, наскільки це дорого і хто тренери?

    У 2014 році у нас було три-чотири інструктори, які волонтерили і не вилазили з фронту, доки не навчили всіх, хто хотів, користуватися аптечками і рятувати себе і товариша. Зараз ці люди повернулися до звичайної роботи, дехто з них добровільно пішов служити. Ми не можемо їх фінансово утримувати. Але, наприклад, восени наші колеги з кількох інструкторських груп, яким ми фінансово допомогли, натренували близько 120 осіб морпіхів та 150 з розвідників. Оплатити їм дорогу, мінімально роботу та дали їм усі необхідні розхідники.


    17454881_10210819704342352_1732868217_o_01

    Чим, окрім комплектації медичних рюкзаків, «Народний тил» зараз займаєтеся?

    Звичайно, потреби змінилися. Найпростіші питання – засоби від проблем зі шлунком, головного болю – держава закрила. Медики підрозділів уже не стикаються з тим, що нічого немає. Це бюрократично складний процес, багато хто просто лінується писати заявки на те, що підрозділу потрібні такі-то медикаменти, але це потрібно робити. Натомість «по-старінкє» просять допомогти волонтерів навіть у дрібницях, бо ж завжди таким чином можна швидше отримати медикаменти. Але ми на це вже не ведемося більше року, не займаємося загальною медициною взагалі, проти застуди нічого не купуємо. Понад те, військовим істотно підвищили зарплатню, і кожен собі може дозволити купити, наприклад, протизастудні препарати на 200–300 гривень. Проблема із кровоспинними препаратами – інакша. В аптеці їх за 20–30 доларів просто так не купиш.

    Проблема нестачі кровоспинних препаратів залишається?

    За останній місяць відправили їх на руки медикам близько сотні комплектів. До Авдіївки в екіпажі та стабілізаційного пункту, а також до Попасної і  Зайцевого. Загалом на дві тисячі доларів.

    Раніше ваша організація займалася перегоном автомобілів з Європи на фронт.

    Зараз ні. Ми займаємося ремонтом і обслуговуванням тих позашляховиків, які раніше завезли, їх було більше 120 штук. Займаємося оснащенням автомобілів, бо проблема з тим, що у «швидку» треба багато чого класти і поповнювати запаси постійно. Ми укомплектували кілька «швидких», які оснастили мінімумом апаратури: апаратом штучної вентиляції легенів, дефібрилятором, електрокардіографом, розхідниками, розчинами, які компенсують втрату крові на той час, коли пацієнта везуть до лікарні, оклюзійними наліпками, джгутами, назофарингеальними трубками тощо.

    Про яку кількість таких «швидких» ідеться, в яку суму обходиться їх утримання?

    Є до 10 екіпажів, яким ми постійно допомагаємо, опікуємося, препаратами забезпечуємо. Мінімум апаратури, який я назвала, плюс розхідники вартують близько 100 тисяч гривень. Самих автомобілів медичних більш-менш вистачає фронту. За великим рахунком, знаєте, держава закриває очі на те, що цивільні люди на цивільних автомобілях возять поранених військових у зоні бойових дій. Так же не мусить бути.

    Яка гарантія, що допомога, котру ви передаєте на передову, дійде за призначенням, а не буде перепродана, викрадена, загублена? Як контролюєте?

    На 100% ми не можемо бути впевненими, що все доходить, використовується за призначенням. Не всюди все документується, ставиться на баланс, проходить з печатками. Та й у нашому випадку це технічно неможливо. Як намагаємося убезпечити народні інвестиції від шахрайства? Насправді світ тісний і репутація у медиків, які працюють уже не перший рік, таки є. Ми перевіряємо інформацію про людину з кількох джерел. З підрозділами трохи легше працювати, ніж персонально з окремою людиною. Медик з підрозділу може тобі поставити печатку, що він щось прийняв на баланс. Це свідчить, що після дембеля цей рюкзак не поїде разом із цим медиком додому, а залишиться в частині, дістанеться наступному. Є й такі частини, в які ми привеземо цей рюкзак, але він просто лежатиме на поличці. Бо лікар дивиться на нього і боїться користуватися дорогими препаратами, дорогим рюкзаком із комплектацією в 15 тисяч гривень.

    Чи були останнім часом серйозні крадіжки волонтерської допомоги?
    Не треба прецедентів шукати. Можна зайти на сайтах безкоштовних оголошень і подивитися, як продаються ті самі аптечки. Їх там величезна кількість. Напевно, якась із тих аптечок може бути нашою. Тим паче 2014-2015 роки – хто там рахував ті аптечки? Їх були тисячі. Далеко не всі з них ставилися на баланс. Багато хто з хлопців віз ці аптечки додому.

    У тепловізорах досі є потреба?

    Звичайно. Держава це питання поки що не закрила. Наприклад, патрони для снайперської зброї, для гвинтівок також закуповують волонтери. Окрім того, за ці три роки у нас з’явилися діти «Народного тилу», це діти загиблих військових.



    Яким чином організовуєте допомогу родинам полеглих?

    Дітям потрібен і одяг, і репетитори, і комп’ютер, потрібно і на море з’їздити, і взимку десь відпочити. У 2016 році ми вісім груп дітей звозили на відпочинок: три в Болгарію і п’ять у Карпати. Кожна група по 50 осіб. Це великі кошти. Їх надав один зі спонсорів, одна людина. Нещодавно одній мамі купували цеглу для ремонту будинку. Комусь потрібно пральну машину, комусь холодильник, у когось дитина потрапила до лікарні.

    Але всім неможливо допомогти. Як визначаєте пріоритети?

    Якщо говорити про військових, то перш за все визначаємо, де перебуває підрозділ, які завдання виконує. Якщо підрозділ перебуває у Костянтинівці чи в Херсоні, ніхто не буде туди вести оптику. Далі командир підрозділу, взводний, ротний повідомляють про потреби. Опрацьовуємо цю інформацію і ухвалюємо рішення. Але таки часто відмовляємо у допомозі. Нещодавно звертався танковий батальйон, який стоїть десь у районі Волновахи. Довелося пояснювати, що танковий батальйон нині не задіяний, отже, допомога йому не є пріоритетною. По-хорошому, звичайно, і їм потрібно, хоча б для того, щоб повчити на місці людей, як цими медичними засобами користуватися. Але коли є вибір, куди відправити рюкзак, обираємо нагальніший напрямок.

    Щодо дітей, то тут також індивідуальний підхід. Потрібно вникати в ситуацію. Що робить ця конкретна мама, чи вона працює, які виплати отримує? Хтось отримав 600 тисяч, хтось навпіл з іншими отримав 200 тисяч. У когось одна дитина, у когось чотири. Є ж тяжкохворі діти. Словом, купа нюансів, в які слід заглибитись. Є такі мами, яким на початку було важко, але потім вони влаштувалися на кілька робіт і самі тепер кажуть, що не треба вже їхніх дітей одягати, бо в змозі самі забезпечити.

    Окрім «Народного тилу», «Повернись живим», які ще великі волонтерські організації працюють зараз, чи розглядаєте можливість об’єднання в одну?

    Ще є «Армія SOS», організації, які допомагають дітям загиблих солдатів. Якщо взяти медичний напрям, то я взагалі не бачу, з ким можемо об’єднатися. Ми чи не єдині в країні, хто саме в таких великих обсягах займається комплектацією рюкзаків тактичної медицини, аптечок тощо. Оптикою займається «Повернись живим». Можливо, є сенс об’єднатися тим, хто займається допомогою дітям загиблих солдатів. А з іншого боку, волонтери, які дітям допомагають, і так між собою на зв’язку, знають потреби родин. Тобто великого сенсу таких об’єднань нема.

    Скільки волонтерів постійно задіяні у «Народному тилі»?

    Тих, хто постійно у нас виконує функціональні обов’язки – до 15 людей, абсолютна більшість працює на безоплатній основі.

    Чи були хоч раз у держави претензії до вашої діяльності?

    Наразі у нас якихось проблем не було. Проте ми розуміємо, що вони можуть з’явитися будь-якої миті, якщо це буде державі потрібно. Так, ми зареєстровані як неприбуткова громадська організація, всі документи в порядку. Але, звичайно, багато до чого можна присікатися. Ми ж кладемо в рюкзак медиків несертифіковані в Україні медичні засоби. А якщо допомогу патронами врахувати, то це ж не функція громадських активістів цим займатися. Просто нині такий час, що коли держава не в змозі, цю нішу заповнюємо ми, цивільні. Додайте до цього ввезення автомобілів, гроші, які збираємо на картки фізичних осіб. Та можна знайти причину, за що притиснути, багато чого знайти, якщо захотіти. Але якщо так, тоді потрібно  державі вголос і прямо говорити, що ми нездатні цим усім людей забезпечити. Саме тому волонтери закривають ті ніші, допомога в яких є найнагальнішою зараз для цієї самої держави і її громадян. Знаєте, у суспільстві все ж є великою підтримка волонтерського руху і нас доводиться терпіти (посміхається). Можливо, за кілька років це все зміниться.

    Михайло Глуховський, «Главком»

    Коментарі ()
    1000 символів залишилось
    НАЙПОПУЛЯРНІШЕ