Під покровом «Північного потоку»

Момент, коли Президент Росії Дмитро Медведєв, міцно вхопившись обома руками за вентиль, символічно відкрив доступ російського газу до газопроводу «Північний потік», більшість експертів поспішили охрестити катастрофою для України. Чи то спрацювала надмірна вразливість, чи це звичайне бажання додати газпромівській радості трохи української драматургії, але в результаті було озвучено, що Україна втратить 30 % транзиту.

Це не так. Наразі, трагедії не сталось, але її не оминути, якщо влада не припинить думати кишенею.

Що ж відбулося насправді?

Запущено в дію першу гілку газопроводу «Північний потік» потужністю 27,5 млрд кубометрів газу на рік. З чим і можна привітати наших російських та північноєвропейських партнерів.

Запуск другої такої ж гілки «Північного потоку» очікується через рік. Загалом виходить не мало – 55 млрд кубометрів.

На цьому істерики експертів мали б закінчитися.

По-перше, Південна Європа уже має довгострокові контракти з Росією - а Південну Європу через «Північний потік» забезпечити технічно неможливо, оскільки немає відповідної інфраструктури. Тому всі контракти для транзиту газу до Південної Європи наближчі 10-30 років виконуватимуться через територію України.

По-друге, в офіційних планах «Газпрому» наростити постачання газу до Європи з нинішніх 24% споживання ЄС до 30% у 2030 році. Тому газ для української ГТС буде, принаймні в перспективі кількох десятиліть.

По-третє, «Північний потік» орієнтований не на актуальний попит, а на згаданий вище прогноз зростання попиту в Північній Європі. Станом на цей час підписано контрактів на транзит газу «Північним потоком» на рівні 22 млрд кубометрів газу на рік (менше 50% потужностей). І, судячи з падіння цін на газ у Європі, що відбулося через появу велетенських обсягів скрапленого газу на спотовому ринку, бажаючих купувати дорогий російський газ ще треба буде пошукати.

Навіть чиновники «Газпрому» (зауважте) у день запуску першої гілки «Північного потоку» особливого оптимізму щодо фінансових результатів проекту не випромінювали.

Як заявив представник «Газпрому» Сергій Купріянов, у компанії поки не розраховують на швидку окупність «Північного потоку». Причому передбачається, що «газопроводи будуть працювати протягом 30-50 років, а, виходячи з цього, будується і бізнес-модель компанії».

30-50 років окупності – і все задля того, щоб насолити сусідньому Лукашенку, адже газ у Північну Європу досі йшов саме через Білорусь.

По-четверте, падіння транзиту територією України в результаті дії «Північного потоку» може мати місце, але в межах кількох відсотків за рахунок постачання до країн Центральної Європи, які можуть отримувати газ, як через територію України, так і «Північним потоком».

І це лише при побудові обох гілок «Північного потоку», а зараз зробили лише першу, і та завантажена, наразі, на третину - 8 млрд. кубометрів.

Тому »Північний потік» принципово не змінює монопольного статусу України, на відміну від проекту «Південного потоку».

Владі, експертам і ЗМІ варто припинити лякати один одного, бо «Північний потік» для України зовсім не такий страшний, як це намагаються зобразити.

Влада влаштовує виставу та вдає, що боїться, і навмисне залякує суспільство, оскільки використовує тему «Північного потоку», як аргумент для здачі української газотранспортної системи. Ця «гнила» тема ймовірно використовується, як засіб легітимації втрати Україною своєї ГТС.

Останні два роки влада систематично доводить НАК «Нафтогаз» до банкрутства. Мета одна - знайти головному стратегічному активу України, що ще хоч якось підтримує український економічний суверенітет, ефективного власника. А простіше кажучи, відступити ГТС на користь Росії, але так, щоб це виглядало, як неминучість.

Треба чітко усвідомлювати, що головні проблеми «Нафтогазу» - це прямий результат політики влади та її нездатності оптимізувати споживання газу в країні. Як відомо, для польської економіки, яка втричі більша за українську (ВВП в 469 млрд проти 135 в України), вистачає 17 млрд кубометрів газу, а Україні мало і 65.

Безумовно, незалежна від «Газпрому» українська ГТС нині - це не лише економічний фактор, який можна використати для впливу на ціну газу і транзиту, це ще й політичний актив України, якого за будь-яку ціну нас хочуть позбавити. Адже це чи не єдине, що стоїть на заваді втягненню України до Євразійського союзу, який з імперських фантазій перетворився на програмну ціль нового старого господаря Кремля.

Чого насправді варто остерігатись, так це проекту «Південний потік». Якби цей газопровід дном Чорного моря в обхід України справді був реалізований, то проблеми України дійсно б набули загрозливого масштабу, адже він забирав би транзит в України, а не в Білорусі, як нині.

Однак останнім часом про цей проект соромляться згадувати навіть представники «Газпрому».

По-суті, проект «Південний потік» можна вважати таким, що не відбувся. Причина – «Третій енергопакет», який зобов‘язує, щоб газопроводи на території ЄС керувалися незалежними компаніями і були доступні для третіх сторін. Для «Газпрому» це категорично неприйнятно (бо у збудовані росіянами труби зможе вільно заходити і користуватися ними газ із інших газопроводів, терміналів скрапленого газу тощо).

Так, ззовні ситуація для України не проста, але й не складніша, аніж була рік тому. Невдача «Південного потоку» дає нам такий необхідний час, аби скоротити обсяги енергоспоживання та його структуру в середині країни, розпочати проекти з диверсифікації джерел, розширення власного видобутку та модернізації ГТС, підготуватися до судового оскарження несправедливої ціни.

Найближчі роки, а може й десятиліття, фінансова криза тиснутиме «униз» на ціни на нафту і, відповідно, на газ. Лівія ось-ось відновить довоєнні обсяги поставки нафти (а це 10% споживання ЄС), у Німеччині альтернативна енергетика вже виробляє 22% всієї енергії, а в решті Європи росте в геометричній прогресії. Заводи з регазифікацїі скрапленого газу ростуть у Європі, як гриби. Навіть переддефолтна Греція не припиняє його будувати, щоправда, за катарські гроші. Польща вже подала на «Газпром» до суду, вважаючи низькі ціни на скраплений газ аргументом для зниження цін «Газпромом».

Зі збереженням Україною унікального монопольного становища через колапс «Південного потоку» утворюється ситуація, в якій газ стане дешевим у природний спосіб. А здача контролю над українською ГТС буде рідкісним безглуздям.

Однак для української влади існує паралельна реальність. Замість того, щоб зменшити залежність, ми самі просуваємо голову в петлю, тепер фінансову. Дивно і сумно чути від Миколи Азарова заяви, що згортання співпраці України з МВФ є позитивом, оскільки таким чином країна не нарощує борги. В той час, як на оплату жовтневого газу Україна бере 550 млн дол кредиту в російському «Газпромбанку», під заставу виручки за контрактом на транзит природного газу з ВАТ «Газпром».

Ця сюрреалістична картина, коли «Газпром» з власного банку (читай з власної кишені) надає кредит на оплату поставленого ним газу, означає наступне: по-перше, НАК «Нафтогаз» не здатний виконати свої поточні зобов’язання по оплаті; по-друге, застава виручки від транзиту - це свідоме створення тепличних умов для здачі ГТС. Газпром сам оплачує поставлений ним газ, ще й претендує на кошти від його транзиту. Коло замкнулося!

Нарощуючи фінансові зобов’язання перед Газпромом та його дочірніми структурами, український уряд де-факто частинами збуває ГТС, позбавляючи країну будь-якого маневру.

Автор: Андрій Пишний - член Полiтради, голова Комiтету партiйного контролю полiтичноi партii «Фронт змiн», координатор напрямку «Бюджет зростання», кандидат юридичних наук.