Чому Україні потрібні вибори за відкритими списками
Відкриті списками дають шанс створити реальну конкуренцію між політичними гравцями
Вибори Президента та парламентарів, де-факто, в Україні вже розпочалися, тому селекційний механізм, як-то виборча система, є вкрай сенсативним, а то і болісним викликом для політичного класу.
Такої дисгармонії між обіцяним та реалізованим важко знайти в рішеннях, діях чи бездіяльності народних депутатів, Президента та навіть окремих представників виконавчої гілки влади. Всі політичні гравці відкрито заявляли про відданість ідеї відмови від виборів народних депутатів у одномандатних мажоритарних округах та запровадження пропорційної системи з відкритими регіональними списками. Але молоти язиком – не мовчки перти плуга. Так і в нашій маленькій історії. З 2014 року політики пропагували та підтримували ідею зміни виборчої системи, але жодного вагомого кроку назустріч рішучим мріям зроблено не було. Окрім хіба що перереєстрації законопроектів з попередніх скликань, що супроводжувалось їх модифікацією, але не цілком нового підходу, зокрема, і щодо вироблення проекту змін застосовано не було.
Звісно, відкриті списки – не чарівні ліки від політичної корупції, неповаги до законних прав громадян обирати та бути обраними, недобросовісних маніпуляцій, або і прямих зловживань. Але вони дають шанс створити реальну конкуренцію між політичними гравцями не лише в межах округу, а в межах однієї політичної сили.
Суспільство та експерти досить уважно слідкували за перебігом президентської кампанії у США,апогеєм якої зазвичай є не лише ранок після дня голосування, а і результати внутрішньопартійного відбору – праймеріз. Коли підтримку в межах партії може набирати навіть кандидат, який не так вже і послідовно поділяє партійну платформу чи прийшов з іншого сектору, наприклад, корпоративного, політична сила змушена підтримувати його надалі під час виборчих перегонів. В Україні ж цей інструмент селекції намагались використати лише з метою самопромоції партії і для реклами. Тому в агітаційних палатках чи на білбордах партій час від часу з’являлись заклики а-ля «кандидуйте в кандидати», або «беріть участь в праймеріз у нас на районі». Звісно, це не мало жодного стосунку до реального відбору кращих серед кращих та справжніх праймеріз.
Пропорційна ж система з відкритими списками є шансом трансформувати кількісну участь у виборах кандидатів у якісну не на плакатах, а в реальності. Тут працює просте та старе як світ правило ринкової економіки: конкуренція породжує якість. Тому за здорову та відкриту конкуренцію варто боротись не менше, ніж за виборчі процедури. Політичні технологи, які стали впливовими та публічними, інколи наносять шкоду чесним виборам не меншу, ніж техногенні катастрофи довкіллю та людині. І хорошою процедурною перепоною може бути правова визначеність та невідворотність покарання за вчинення злочинів проти виборчих прав, а не лише виборча система. Коли відкрито на напівпублічних заходах у міжвиборчий період хизуються портфоліо роботи з багатими, але такими недалекими кандидатами, з яких вдалось зробити перспективних, одна історія. Але поширення «кращих практик» застосування схем підкупу виборців та контролю за голосуванням в день виборів – мала б бути вже кримінальна справа. Втім, відкриті регіональні списки теж можуть допомогти, як то розширення ареалу кампаній та менша ефективність електорального інженірингу, завдяки якому на невеликому полі прораховується та застосовується весь арсенал маніпулятивних засобів впливу на виборців, яких ще і переконують, що це саме те, чого вони хочуть. Більший округ – потрібно більше зусиль, а схеми підкупу не можуть бути локалізовані в межах половини міста, як відбувається зараз. Це як з гіпнозом, який неможливо ефективно застосовувати на величезну, розсіяну та розрізнену групу.
Відкриті списки – на які більший вплив матиме виборець, а не вожді партії, і це не публікація прізвищ усіх кандидатів у районній газеті, як інколи заявляли політики під час гарячих дискусій про реформу виборчих систем. Аналогія з фруктами буде простішою, ніж спроба пояснити алгоритм їхньої роботи в занудний спосіб. Отже, перед нами три ящики фруктів: яблука, груші та сливи. Кожен фрукт може бути червивим, гнилим або недостиглим, а кандидат, відповідно, корупціонером, несамостійним або ж непрофесійним. Коли виборець має справу із закритими списками, як було у 2006, 2007 роках та для половини парламенту зараз, то доводиться купувати весь ящик, закривши очі на половину гнили груш або ж червивих слив. І вже обрані депутати бігали між фракціями, як спринтери, до 6 – 8 разів від однієї політичної групи до іншої. Жодної відповідальності перед партією та виборцем, адже, купивши місце в списку, вони не мали жодних моральних та політичних зобов’язань перед однопартійцями.
При відкритих списках виборцю можна буде витягнути з 1 ящика найспіліший, найсмачніший фрукт, а точніше, проголосувати індивідуально за найбільш гідного кандидата, а решту залишити поза парламентом. Але ця надмірна вага та вплив голосу конкретного виборця вкрай не влаштовують партійних лідерів, які отримують вкрай обмежений контроль за кінцевою конфігурацією обраних осіб до парламенту, а самі вони в певних конфігураціях відкритих списків теж можуть пролетіти повз Верховну Раду України та не бути обраними. Результати такої селекції, звісно, будуть якісними, якщо самі виборці будуть хотіти користуватись своїм правом обирати кращих, а не знову та знову задовольнятись сурогатом.
Вплив людини на природу настільки значний, що ми давно звикли до таких творінь, як то солодка та помаранчева морква. У природі ж зустрічаються неїстівні дикі її види, які на смак та за якостями є жорсткими, грубими, з гірким коренищем білого або світло-жовтого кольору. Пропорційна система з відкритими списками за декілька виборчих циклів змінить якісні показники парламенту і цей процес буде невідворотним. Зараз у Раді лежать без руху 3 проекти законів про вибори народних депутатів та 3 проекти Виборчих кодексів. Серед запропонованих є і відкриті списки, за які варто взятись парламентарям невідкладно, а не вчергове підтвердити факт неспроможності дотримуватись слова, а точніше, політичної позиції. Не дивно тоді, чому довіра до законодавчої гілки влади є вкрай низькою.