Щоденник євроатлантиста. Секретна зброя Януковича
Нарешті хтось зрозуміло пояснив, що відбувалось недавно у Варшаві навколо Януковича.
Нарешті хтось зрозуміло пояснив, що відбувалось недавно у Варшаві навколо Януковича. З якого раптом дива його так турботливо опікував польський президент Коморовські, і чому саме президент України удостоївся честі бути ледве не за руку підведеним до Барака Обами. Причому бути підведеним не для того, щоб його в хвіст і гриву прочихвостили з приводу прав людини в Україні, вибіркового правосуддя (що, в принципі, на Заході сприймається як одне і те ж) чи якихось ще антидемократичних тенденцій. Януковича підвели, щоб ще раз представити Обамі і мило перекинутись парочкою нікого ні до чого не зобов'язуючих фраз.
Пояснення цій історії дав шеф-редактор польської «Газети Виборчої» Адам Міхнік – культове ім'я в Польщі і більш ніж відоме в інтелектуальних колах решти цивілізованих країн світу. На вчорашній відеоконференції, організованій Інститутом світової політики, він розтлумачив, що своєю поведінкою Коморовські хотів донести до Януковича один простий месидж: «Польща зробить все можливе, аби Україна зрозуміла: вона не приречена бути під диктатурою з Кремля».
Не знаю, наскільки Янукович усвідомлює цю «не приреченість». Наскільки він усвідомлює, що має вибір. Чи точніше – все ще має вибір. Але щасливий вираз його обличчя під час неформальної вечері за участі Обами чомусь підказує мені, що втрачати такий вибір для президента України дуже б не хотілось.
А вибирати дійсно є між чим. Між відверто хамським ставленням до нього Путіна та дружніми «хеллоу» з самим Обамою. Між шантажем Медвєдєва про необхідність вибирати між двома стільцями і заявою Бузека, що тільки українська влада має вирішувати, в якому напрямку їй рухатись. Між залізобетонною позицією Росії а-ля «дешевший газ лише в обмін на Митний Союз і злиття «Нафтогазу» з «Газпромом» і гнучкістю Євросоюзу, який під час переговорів по ЗВТ неохоче, але все ж зробив крок назад у питанні деяких географічних назв, квот і потенційних санкцій для «Нафтогазу» за теоретично можливі збої у поставках російських енергоносіїв в ЄС. Між можливістю їздити тільки на саміти СНД (може, ще ОДКБ чи ЄврАзЄС) й задовольнятись компанією Лукашенка, Карімова й Рахмона, чи відвідувати також поважні зібрання у Брюсселі, Вашингтоні й Берліні, на рівних попиваючи біле вино з Меркель, Баррозу чи Обамою. Зрештою, Янукович має сам для себе вирішити: йому приємніше, коли його і його країну відверто принижують, чи коли з повагою ставляться до його країни, і цієї поваги вистачає, аби публічно не зневажати і її президента.
Ніхто не каже, що Януковичу треба вибирати. Йдеться про те, щоб мати такий вибір. Чому досі, незважаючи на всі різкі реакції Єврокомісії, Держдепу чи Європарламенту, Януковичу на Заході дають такий вибір? Не в останню чергу тому, що демонструючи негативні внутрішньополітичні «показники», він несподівано для багатьох світових столиць встановив позитивний зовнішньополітичний тренд. А саме – попри пресинг з боку російських «друзів», Янукович умудрився не підкоригувати план дій з Євросоюзом: переговори по Зоні вільної торгівлі й Угоди про асоціацію мають бути завершені настільки швидко, наскільки це можливо. Завдяки тому, що Янукович чітко дотримується цього плану, в багатьох західних столицях готові закрити очі на багато інших речей. Це, скажімо так, його чи не єдина секретна зброя сьогодні на Заході. Варто йому позбавити себе цієї секретної зброї – здатись під газовим тиском в Митний союз – вибір у нього автоматично зникне і, користуючись словами Міхніка, Україна вже точно стане приреченою бути під диктатурою Кремля. Принаймні, на осяжну перспективу.