Щоденник євроатлантиста. Перезавантаження «Містера Yes» та «Містера No»
У Януковича почалось нове перезавантаження – з Молдовою.
У Януковича почалось нове перезавантаження – з Молдовою. Це вже офіційно підтвердив й в.о. президента РМ Маріан Лупу у Ялті. Власне, сам факт запрошення молдовського гостя на святкування дня народження Януковича слугує доказом такого перезавантаження. Мої молдовські співрозмовники не забувають нагадати, що минулого року тодішній в.о. такої честі від Януковича не удостоївся...
Для тих, хто ненароком випав з контексту, нагадаю: поштовхом для перезавантаження стало вирішення багатостраждального і чи не найчутливішого питання в двосторонніх відносинах. А саме – передачі Молдовою Україні акту на землю в районі села Паланка під тим відрізком траси Одеса-Рені, яку сусідня країна у свій час передала Україні в обмін на шматок землі в районі гирла Дунаю. Хоча на цей акт у Києві чекали більше десяти років. Поміж тим, до останнього часу у Кишиневі намагались зробити так, аби в обмін на акт отримати чергову поступку від України. Як я в же згадувала в своїй нещодавній статті у «Дзеркалі тижня», навіть євросоюзівським дипломатам доводилось чути від своїх молдовських колег щось на зразок: Україна ж така велика країна, їй що якийсь нещасний шматочок землі шкода?
Новина про перезавантаження між Україною і Молдовою дійсно гарна. У тому стані, в якому перебували відносини між Україною та Молдовою впродовж останніх років, вони були приречені на однозначний тупик. Україна фактично використовувала Молдову, як такого собі хлопчика для биття: коли потрібно було продемонструвати м'язи, починались словесні наїзди на молдовських партнерів. Причому, з таким рівнем агресії та зверхності, що в деяких експертів давно з'явилось відчуття: Україна у своїй поведінці щодо Молдови явно бере приклад з того, як Росія ставиться до України. Що ж до Молдови, то вона просто не сприймала Україну як самостійного гравця. Мовляв, для чого про щось серйозне домовлятись з Україною, якщо все одно за неї все вирішують або в Москві, або в Брюсселі.
Так чи інакше, нинішнє молдовське керівництво зрозуміло: не буде акту на землю – не буде й дружби з Києвом. Тим більше, що з Києвом молдаванам хотілось не тільки дружити, а й торгувати. А торгувати нормально якраз не виходило – в українській столиці дали чітко зрозуміти: поки не зніметься з порядку денного питання з Паланкою, українська влада й пальцем не ворухне, аби вирішити деякі проблеми молдовського бізнесу в Україні. Наприклад, однієї молдовської компанії, що успішно торгувала тут килимами. За моєю інформацією, як тільки була поставлена крапка в історії з Паланкою, відразу ж на наступний день зникли і бізнесові проблеми вищезгаданої компанії.
Перезавантаження між Україною і Молдовою – гарний знак ще й тому, що сьогодні Кишинів і Київ можуть бути дійсно корисними одне одному. Як у діалозі з Росією, з якою обидві країни об'єднує повна енергетична залежність та постійні натяки то на заборону тих чи інших товарів, так і у своїх відносинах з Євросоюзом. Хоча насправді в України та Молдови у Брюсселі сформувався зовсім інший імідж. Молдову в брюссельських кабінетах деякі креативні дипломати вже охрестили «містером Yes» (мовляв, по стійці струнко робить все, що їй каже Євросоюз і Захід загалом). Україна впродовж останніх років намагалась поводити себе з Євросоюзом як такий собі «Містер No», чим неодноразово дратувала європейську бюрократію під час тих же переговорів з приводу Зони вільної торгівлі.
Як би це парадоксально не звучало, маленькій Молдові є сьогодні чому навчити велику Україну. За моєю інформацією, українські дипломати вже дещо запозичили у своїх молдовських колег: виносити гострі питання двосторонніх відносин з тією чи іншою країною на євросоюзівський стіл переговорів. По-простому, скаржитись на свого партнера Євросоюзу, щоб залучити Брюссель у свої союзники. Таку тактику, за деякими даними, українці перейняли у молдаван, аби вирішити окремі делікатні питання з румунами. Начебто подіяло.
Чого б варто було ще повчитись українським політикам у нинішньої молдовської влади – так це справляти позитивне враження на сильних світу цього. Незважаючи на зв'язку між владою та бізнесом, яка в Молдові така ж потужна, як і в Україні (сьогодні там фактично іде війна за контроль над бізнесом між прем'єром Філатом і спонсором в.о. президента таким собі паном Плахотнюком), і незважаючи на те, що топові молдовські політики навряд чи можуть репрезентувати нове покоління у плані віковому, молдовська влада чомусь все одно на Заході сприймається як нове, проєвропейське покоління політиків. У той час, як нинішня українська сприймається як покоління старе, пост совкове і проєвропейське лише декларативно. Справа лише в англійській мові, з допомогою якої молдовський прем'єр може порозумітись з Хілларі Клінтон чи Ангелою Меркель, чи, можливо, ще в чомусь?
Молдовським політикам та дипломатам теж, звичайно, є чому повчитись в українських. Але головний урок, який вони мають винести сьогодні з української історії падіння після Помаранчевої революції дуже простий: так само, як війна Ющенка з Тимошенко спровокувала прихід до влади Януковича, війна Філата з Лупу (чи точніше з його спонсором Плахотнюком) може спровокувати повернення комуністів. І тоді прощавай, «історія успіху» Молдови.
І ще один момент. Поруч з перезавантаженням з Молдовою, в України має йти перезавантаження з Румунією. Потрібно перестати шугатись від кожної популістичної заяви кожного румунського політика і набратись впевненості у собі. Молдовський напрямок продемонстрував, що Україна може бути більш ніж впевненою, чому б цю впевненість не проявити і на румунському?