«Вижити» - універсальний український слоган

Сьогодні отримала велике задоволення від участі в Стратегічному дискусійному клубі. Говорили про те, як рівень європеїзації країни впливає на її безпеку. Не на ту безпеку, яка за інерцією з часів «холодної війни», все ще для багатьох є синонімом оборони. А на безпеку кожного, хто зараз читає цей пост.

Безпеку приватного підприємця, який не знає, що буде завтра з його бізнесом після чергового рейду податкової чи загадкових посланців з наполегливою пропозицією терміново продати бізнес, навіть якщо бізнес, взагалі-то, не продається. Безпеку політика, який вирішив терміново купити нерухомість в якійсь з європейських країн й перевезти туди сім'ю до кращих в Україні часів. Безпеку держслужбовця, який у будь-який момент може стати черговим козлом відпущення у показушній грі боротьби з корупцією, знаючи, що у справжнього корупціонера принаймні є шанс відкупитись, а в чесного чиновника – ні. Безпеку громадського активіста, у якого все більш стало підстав вважати, що чергові проблеми з електронною скринькою - це вже давно не просто вірус, а хлопці у спортивних костюмах а-ля «ліхіє дєвяностиє», які множаться на вулицях навіть західноукраїнських міст – зовсім не данина моді.

Одна справа, коли в країні стає жити некомфортно, а інша, коли в ній жити стає страшно. Не знаю, чи є хоча б одна цивілізована держава в світі (не кажу вже про Євросоюз), в якій у трійці ключових загроз національній безпеці її ж мешканці називали свавілля влади (після росту безробіття і економічного занепаду)? В Україні, за даними минулорічного опитування групи «Рейтинг», саме так. Ось і виходить, що більшість країни живе за одним і тим же словом-слоганом, тільки за різним його значенням. Словом «вижити». Для мільйонів українців – це буквально означає сьогодні утримати на плаву свою сім'ю, свою організацію, свій бізнес. Для десятка свавільників при владі – "вижити" означає позбутись політичного опонента, конкурента по бізнесу, колишнього однодумця, який зарвався.

І коли сьогодні доказують переваги євразійського вибору перед європейським, цифри, як на мене, ніщо порівняно з тим, наскільки безпечніше почувається активна, думаюча людина в країні ЄС і в країнах Митного Союзу. Всі перераховані моменти – це не лише відображення сьогоднішньої України, це і відображення реалій Митного Союзу. Жоден українець, вступивши туди, не стане почуватись у більшій безпеці. Він лише зарезервує нинішній статус-кво на десятиліття: все тих ж нахабних людей у формі, які на раз-два можуть заломити руки й повалити на землю, все ті ж бурлескні суди й судилища, все тих ж місцевих князьків, які з легкістю називають своїх підлеглих рабами... Для країн європейських - це дикість. Для Митного Союзу – норма.

Відносин Україна-ЄС – це теж відносини, замішані на безпеці. Мешканці Євросоюзу, які, на відміну від українців, врослись у простір комфортного життя, не готові з обіймами зустрічати тих, хто своє свідоме життя провів і продовжує проводити поза цим простором. Хто не розуміє, здавалось би, таких банальних речей, як те, що в європейській країні окремі навіть найвливовіші політики при владі не можуть бути важливішими та впливовішими, ніж владні інституції, про що резонно говорив сьогодні на засіданні клубу Джеймс Шерр.

Але не все так погано. Дійсно, Україна є Іншою для ЄС. Не тією ідеальною Іншою, як, скажімо, Норвегія чи Швейцарія, які в Євросоюз хоч і не вступили, але перейняли його стандарти і норми настільки, що при бажанні могли б бути легко імплантовані в європейський організм дуже малою кров'ю. Але й не безповоротно Іншою, яка приречена йти лише паралельним до Євросоюзу шляхом. Україна сприймається, як Інша, яка рано чи пізно може стати як мінімум ідеальною Іншою. Власне, саме тому Євросоюз й не здається: видає на гора заяви, створює безпрецедентні місії Квасьнєвського-Кокса чи готує чергові умови-індикатори для підписання Угоди про асоціацію. Хоча, погодьтесь, набагато легше було б визнати нашу безповоротну Іншість й відпустити у відкрите євразійське плавання.