Війна фактів проти війни емоцій

Мені подобається, як Україна почала працювати інформаційно з приводу збитого терористами літака. Коли я в перші півдоби після цього злочину спеціально продивлялась всі основні міжнародні теленовини, у мене було враження, що ще трохи і все звалять на Malaysia Airlines, які полетіли не тим маршрутом, і на Україну, яка не закрила своє небо. А конфлікт? А кого він має турбувати? Хіба мало на планеті дрібних регіональних конфліктів, де час від часу пострілюють і про щось там вооють якісь повстанці, чи англійською rebels, якимі продовжують називати терористів деякі канали. Хоча насправді варто лише вдуматись: ракетами збивають пасажирські літаки у центрі ЄВРОПИ!

Все змінилось після того, як Україна досить агресивно (в позитивному сенсі цього слова почала продукувати й озвучувати аудіо, фото й відео докази того, хто це зробив і з якої (точніше з чиєї) зброї. Тобто, факти, і мінімум емоцій. Набагато більш емоційним на зустрічі з президентом виглядав нідерландський міністр заокрдонних справ Франс Тіммерманс, якого я особисто знаю як такого собі трохи зверхнього непробивного горішка, зокрема й в українських питаннях.

До цього емоції демонстрували ми. І це зрозуміло – гинули й продовжують гинути наші люди, нашу країну намагаються роздерти на шматки жалюгідні, але від того не менш жорстокі, історичні "реконструктори", які ситуативно примазались до Путіна. Нас сприймали як істериків, коли ми по-їхньому повстанців називали "терористами", коли ми на підвищених тонах закликали запровадити третій пакет санкцій, розносили в пух і прах Меркель й заклинали французів не продавати Росії "Містралі". Тепер їхня черга на емоції, наша – на факти.

Ми апелювали до цінностей, які Європа має захистити тут і зараз, намагались пробити непробивних європейців твердженнями про цивілізаційну війну, яка триває в Україні. Це не працювало. І спілкуючись з європейцями в щоденному режимі можу точно сказати, що і не спрацює. Це для них красиві пафосні слова. А їм треба голі та жорстокі факти. Це у нас підвищений запит на нормальну представницьку демократію, а у них в моді новий вид демократії – демократія ринкова. Тому потрібно припинити розповідати європейцям про цінності.

Ми якось раптово вирішили бути геополітиками, а насправді достатньо бути простими репортерами. Знаю, це нудно, це непристижно, це не дає можливості самовиразитись у Facebook, і всі хочуть бути не просто репортерами, а й великими геополітиками. Мені дуже сподобався підхід Андрія Парубія, коли він на зустрічі з іноземними делегаціями незмінно приходить з картою України та олівцем. І будь-який іноземний експерт, політик чи журналіст після одного ознайомлення з картою сто раз задумається перед тим, як сказати, що війна точиться на Сході України, як вони це роблять зараз, а не лише в деяких районах Донецької та Луганської області, як є насправді. Вчора також приємно вразив Віталій Найда, якого, до свого сорому, я не знаю, але який був на всіх міжнародних каналах просто тому, що говорив мовою фактів, правильно розставлених акцентів (не просто російська зброя, але й запущена під російським інструктажем) і говорив англійською. Як на мене, нинішнє керівництво держави явно недовикористовує свій дуже важливий козир – знання англійської мови від президента та прем"єра до голови СБУ та ще багатьох міністрів і посадовців. Віталій Найда це використав і автоматично потрапив на всі екрани світу. День до того була всюди англомовна заява Арсенія Яценюка. Цим козирем не може скористуватись Росія, де навіть англомовний Лавров говорить на камери російською.

Страшною ціною ми нарешті отримуємо у Європі запит на правду, а не на російську пропагандистську брехню. Бо кожна свідома людина потрохи починає розуміти, що російська брехня не дасть змоги з"ясувати, чим насправді був збитий літак, хто ці люди, які його збили, звідки у них така зброя, і що вони робили поблизу українського Донецька. Головне продовжувати воювати фактами, а не лише емоціями й пафосними заявами.