Чому «ДНР» не рівня «ПМР»?

Про те, що на Донбасі події відбуваються по накатаному придністровському сценарію було очевидно з початку конфлікту. Деякі аналогії просто вражали. Включно з псевдовиборами, які ніхто з цивілізованого світу не визнає.

Але є речі, які роблять ситуацію на Донбасі гіршою, ніж навколо Придністров"я, а є речі, які поки що грають на нашу користь.

Спочатку про те, що робить "ДНР" гіршим за "ПМР"?

1. Це спільний кордон Донбасу з Росією. Те, чого немає у Придністров"я з Росією. Якщо Придністров"я можна було просто задушити економічно, а нові поставки військової допомоги та живої сили завжди створювали масу незручностей, постійне підкріплення з Росії на Донбас є фактично питанням вирішеним. Якби це парадоксально не звучало, Україна має більший вплив через спільний кордон на ситуацію в Придністров"ї, ніж на свій власний регіон в частині Донецької та Луганської області.

2. Цінність Молдови для Росії не порівняти з цінністю України для Росії. Вага Молдови для концепції "русского міра" чи для Євразійського Союзу суттєво менша, ніж вага України. Міф про братів слов"ян так само не працює. Якщо у випадку з Придністров"ям росіяни самі зізнавались на закритих зустрічах, що "не зовсім воно нам і потрібне те Придністров"я, просто Захід ще не запропонував нам за нього хорошої ціни", то з Донбасом так не вийде. Донбас, можливо, Путіну теж в якийсь момент перестане бути потрібним, але ціна за нього буде, в будь-якому випадку, в рази вища, ніж ціна за Придністров"я.

3. На Донбасі Росії навряд чи потрібен саме заморожений конфлікт. На прикладі Придністров"я Росія вже переконалась, що заморожений конфлікт створює перепони для європейської чи євроатлантичної інтеграції сусідніх країн, але не блокує європейський напрямок остаточно. Незважаючи на заморожені конфлікти у Молдові та Грузії з ними були підписані Угоди про асоціацію. Щоб заблокувати повністю будь-яку інтеграцію в ЄС чи НАТО, потрібно тримати конфлікт принаймні у тліючому стані.

Крім тото, заморозка конфлікту призводить до того, що у списку пріоритетів держави та суспільства рано чи пізно він починає займати далеко не перші місця. У Молдові в якийсь момент конфлікт у Приністров"ї сягнув такого ступеня заморозки, що дозволив Кишиневу підкоригувати пріоритети: спочатку євроінтеграція країни, а потім її реінтеграція. Тобто, спочатку ЄС, а потім Придністров"я. Є підстави вважати, що в України навряд чи вийде зробити: євроінтеграція відбуватиметься (чи не відбуватиметься) паралельно з реінтеграцією. У випадку з Україною Путіну потрібно, щоб він був питанням першим у суспільних та державних пріоритетах, постійно відтягуючи ресурси й енергію Києва.

4. Росія позиціонує конфлікт на Донбасі як відверту війну проти США. Саме відповідною реакцією на дії Сполучених Штатів у світі російська дезінформаційна машина пояснює свої дії в Україні, і це пояснення знаходить належний фідбек не тільки в Росії, але й багатьох європейських країнах. У випадку з Придністров"ям найбільш одіозною зовнішньою силою була Румунія. На війну з Румунією в Придністров"ї навряд чи когось мобілізуєш, на війну з Америкою в Донбасі при бажанні можна мобілізувати хороший шматок світу, навіть якщо Америка насправді не воює в Україні.

5. Як би там не було, Молдова досягнула хоча б якоїсь історії успіху на шляху євроінтеграції, яку вона може "продати" для Придністров"я: з 28 квітня цього року вона має безвізовий режим з Європейським Союзом. Кількість бажаючих отримати паспорт громадянина Молдови у Придністров"ї зросла втричі у порівнянні з аналогічним періодом минулого року. В Україні поки немає ЖОДНОЇ історії успіху з ЄС, тому практична вигода від євроінтеграції для Донбасу залишається під питанням. Поки що вони бачать від курсу на ЄС лише негатив один результат: європейські ціни замість європейських зарплат.

У чому ситуація на Донбасі все ще краща?

1. Офіційна влада України не пішла на прямі переговори з сепаратистами. Порошенко, умовно кажучи, не сів за стіл переговорів з так званим лідером ДНР Захарченком чи ЛНР Плотніцьким, хоча росіяни схиляли його до цього безбожно. У принципі, для цього й замінили громадянина Росії Гіркіна на громадянина України Захарченка. І для цього проводились всевдовибори, щоб обрану Росією владу зробити владою, начебто обраною народом Донбасу. Сам Захарченко вчора знову заявив про готовність зустрітись з Порошенком, щоб, звісно, перевести конфлікт з міждержавного у міжрегіональний – між Києвом та Донецьком/Луганськом.

2. Запити донецьких набагато вищі, ніж запити придністровських. Росія любить смітити грошима, але ж не настільки, щоб крім Крима взяти на повне утримання ще й Донбас. Тим більше, що 400 тисяч мешканців Придністров"я – це майже чотири мільйонів мешканців Донбасу, тобто майже у 10 разів більше. Придністров"я обходиться Росії десь в мільярд доларів у рік. Можна прикинути, у скільки обійдеться Придністров"я на Донбасі. Тим більше, якщо б Росія дійсно хотіла його спонсорувати, навряд чи б з таким ентузіазмом руйнувалась інфраструктура.

3. У Молдови немає навіть такої армії, яка є в України (21 місце у рейтингу армій світу станом на серпень 2014 року). І навряд чи буде, оскільки вона до цього і не прагне. Будь-яке вирішення конфлікту військовим способом не видавалось можливим для Молдови апріорі. Кишинів був приречений лише на дипломатичний шлях вирішення конфлікту. В України є шанс принаймні на відстроковане військове вирішення. "Хорватський сценарій" є тим самом світлом в кінці тунелю, який додає принаймні якогось оптимізму до досить сумної історії.

4. В України зовсім інший рівень міжнародної підтримки, ніж був у Молдови на момент створення де-факто держави під назвою ПМР. Тоді кордон Євросоюзу був настільки далеко до Молдови, що все, що там відбувалось, сприймалось так само віддалено й, відповідно, несерйозно. Сьогодні кордон ЄС проходить по кордону України і Молдови. Ідея Східного партнерства погано спрацювала, тому що ставка була зроблена на економіку, а при наявності такого сусіди, як Росія, мала б бути зроблена спочатку на безпеку.

5. Україна не має і не повинна приймати будь-якої миротворчої місії Росії. Росія дискредитувала саму ідею миротворчих місій, оскільки на прикладі Придністров"я доказала: її місії спрямовані, у першу чергу, на збереження та розвиток державності сепаратистських утворень, а не на встановлення сталого миру. Їхній успіх вимірюється тим, наскільки довго вони залишаться у тій чи іншій країні, а не тим, наскільки швидко вони закінчать свою роботу, як прийнято у тих же місій ООН. Те, як росіяни чутливо реагують на це питання, свідчить заява МЗС Росії з приводу презентації аналітичної записки Інституту світової політики "Реформа миротворчої місії в Придністров"ї", остання презентація якої відбулась нещодавно у Брюсселі.

6. Масована атака російських телеканалів у Молдові. Найпопулярнішим каналом у Молдові залишається перший канал Росії (колишній ОРТ). Він покриває всю територію країни. На ньому сконцентрована левова частка всієї телереклами в країні. Оскільки права на ретрансляцію цьому каналу (як і доходи від трансляції) належать одному з найбагатших людей Молдови – Владу Плахотнюку – навряд чи він захоче позбутись цих прибутків заради інформаційної безпеки країни.

7. Реінтегрувати захоплену бойовиками частину Донбасу можна швидше, ніж Придністров"я з Молдовою. За 22 роки у Придністров"ї виросло покоління, яке вважає своєю батьківшиною ПМР і яке з дитинства чуло про Молдову з телебачення як про ворога. Деякі молоді люди можуть скільки завгодно проводити вільний час у кишиневському шопінг-молі MallDova, але все одно розповідатимуть, що вони придністровський народ. Крім того, між Києвом, Львовом і Донецьком немає такої мовної прірви, ніж між Лівим та Правим берегом Дністра. Порозумітись українською та російською значно легше, ніж російською та румунською. За різними опитуванями, 75-80% мешканців Молдови є румуномовними. Молдовська молодь російською переважно вже не розмовляє.

Так що, не все так погано у нашому домі, але час однозначно грає проти нас.