«Русскій мір» і художня деталь
Патріарх Кірілл – в першу чергу політик, хоче він сам того чи ні.
Патріарх Московський і всієї Русі Кірілл, що цими днями знову окормляє українську паству – це, безперечно, медіа-фігура. А такою фігурою важко стати лише тому, що проповідуєш Слово Боже.
Патріарх Кірілл – в першу чергу політик, хоче він сам того чи ні. Коли під час його попереднього візиту відомий фотокореспондент Владислав Мусієнко зафіксував на руці Патріарха годинник за 30 тис. євро – саме в ту мить, як предстятель російського православ’я проповідував вірянам у Києві ідеали «нестяжательства» - це був аж ніяк не релігійний, а саме політичний скандал.
Недарма і з виступів Патріарха в Україні найбільше запам’ятовуються саме його політичні, коли можна так сказати, «месиджі». «Єдина Русь» (вона ж – «Свята»), «Єдиний народ», нарешті, багатостраждальний «Русскій мір» - все це чистісінька політика, що нічого спільного не має з Божественим Откровенням.
Розгляд предстоятеля РПЦ як політика нітрохи не заважає сприймати його і як духовну людину. Папи Римські теж є політиками, не кажучи вже про Далай-лам чи аятолл. Цікаво інше: в чому сутність тієї політики, яку поділяють/сповідують релігійні лідери. Або, в нашому випадку: що таке «Русскій мір»?
З цієї нагоди – невеличка свіжа історія з життя наших стратегічних партнерів, котрі цей самісінький «Русскій мір» собою й усоблюють.
Минулого тижня в Росії стався скандал, мало помічений «масовими» ЗМІ, але дуже обговорюваний нечисленним «інтелектуальними» виданнями,й водночас, як не дивно, «гламурною тусовкою». За наслідками скандалу один із московських судів присудив до штрафу двох скандальних художників. Художники (хоча, як на мене, тут це слово варто писати в лапках) влаштували виставку (звісно ж, скандальну) – і от суд постановив, що вони цією виставкою «образили почуття» християнських віруючих.
Причому не просто образили, а ще й «розпалювали ненависть» (треба так розуміти – до християн). І не просто розпалювали, а ще й «принизили людську гідність з використанням службового становища».
На самій виставці зокрема демонструвались: зображення Богородиці з тарелем чорної ікри замість лику; Ісус із гамбургером в «Макдональдсі», підпис – «Се тіло Моє»; арешт Ісуса, де серед римської сторожі вистрибує Міккі Маус, і таке інше.
Якщо старанно дослідити тему, можна виснувати, що автори виставки Єрофєєв та Самодуров взагалі-то свідомо наривались на скандал. Бо подібні речі за ними помічені не вперше. А крім того, в сучасному мистецтві без скандалу – нікуди, як і без матюків.
З іншого боку, якщо для скандалу (і, не забудьмо, суду) треба глузувати з церкви та міліції – бо, крім релігійних символів, Єрофєєв та Самодуров не раз глузували і з російської міліції – то це ясно дає зрозуміти, хто насправді «рулить» у даній конкретній країні.
Я маю на увазі, що ті, хто наривається на скандал, завжди роблять своїми мішенями найвпливовіші суспільні сили. Чомусь Єрофєєв і Самодуров не стали робити своїми мішенями, скажімо, «зелених» (як це часто буває на Заході), чи феміністок, чи таксистів, чи пророка Магомета. Бо ні «зелені», ні феміністки ніякого впливу на російське суспільство не мають.
Натомість скандалісти напали на міліцію й церкву – і вже цим усе сказано. «Хто має очі, хай бачить».
Нарешті, є ще один момент. Він важливий. Він полягає в тому, що лик Богородиці у вигляді миски чорної ікри ні за яких обставин не може викликати «ненависті» до християнства. Принаймні, в нормальної людини, незалежно від її поглядів на релігію взагалі. І так самісінько нікого не принижує – окрім, звісно, самої Богородиці, але навряд чи Богородиця потребує захисту російських судів :)
Така картина може викликати огиду чи презирство – і не до релігії, а до авторів картини.Це зрозуміло. Але вся справа в тому, що Єрофєєв та Самодуров не влаштували свою виставку на вулиці. Вони її влаштували в приміщенні. І цілком очевидно, що той, у кого ікра в ролі Богородиці викликає огиду та презирство, на таку виставку не пішов би.
Словом, ви вже зрозуміли: «митців» покарали зовсім не за те, що вони нібито там щось «розпалювали» чи когось «принизили», а за те, що замахнулись на святе – причому святе зовсім не в релігійному, а в чисто світському сенсі. Найкраще це підтвердив у коментарі російському журналові «Власть» знаменитий протодиякон Андрєй Кураєв: «Добре, що вирок було винесено, й обійшлося без в’язниці. А розмір штрафу неважливий. Головне, що було висловлено морально-правовий осуд, що статтю було вжито. Адже ця виставка задумувалась як політичний проект, виклик».
Ось воно, найголовніше для професора Московської духовної академії – й, на жаль, не тільки для нього: «Ця виставка задумувалась як політичний проект, виклик». Ось за що слід карати, а не за якусь там образу чиїхось там релігійних почуттів.
На цьому місці кожен патентований ліберал, не кажучи вже про українських патріотів, скаже – ну, так, Азіопа, а чого ви чекали від московитів. Але ми ж бо збирались говорити зовсім не про це, а про «Русскій мір».І мені здається, що наведений вище приклад якнайкраще ілюструє сутність цього вельми сумнівного терміну.
Ідеологи «Русскаго міра», як от п. Кураєв, хотіли б, щоб там карали за «політичний виклик». Тобто за критику «панівної» релігії, чи ідеології, чи влади, чи носіїв цієї влади. Коротше кажучи, вони хотіли б уже згаданої Азіопи.
Не можна не визнати, що свою точку зору ці панове зазвичай відстоюють дуже послідовно, а головне, винахідливо.Але проблема в тому, що каратиза «політичний виклик» не можна.
Карати мжна тільки за «розпалювання ненависті».Чи «приниження гідності». Бо закон, який регламентує покарання, повністю взятий з тисячорічного напрацювання Заходу. Того самісінького Заходу, що нібито є головним ворогом «Русскаго міра».
За Іонна Грозного того, хто посмів би зобразити на лику ікони чорну ікру, стратили б тяжкою смертю – й у вироку не було б ані слова про «гідність людини». У вироку чесно йшлося би про богохульство.
Нині ж про це не йдеться. І «Русскій мір», котрий вустами своїх апологетів проповідує свою нібито величну «окремішність», ба навіть унікальність, ніяк не набирається сили назвати речі своїми іменами.
Бо в нього немає своїх імен.
В нього є лише змавповані на Заході право, економіка, політика – і жодного Іоанна Грозного. І коли там викривляють те ж самісіньке право заради цьогохвилинних інтересів, це говорить не про якусь «цивілізаційну окремішність», а лише про те, що ні на що більше там не здатні.
Але звідси випливає простий висновок: «Русскій мір» - це лише банальний пропагандистський симулякр.
Цей симулякр має свою привабливість. Скажімо, під час останніх президентських виборів в Україні на нього «повелося» трошки більше третини населення. Але симулякр – це взагалі-то пустота. І ця третина вибрала пустоту лише тому, що ті вожді, що обіцяли інший шлях, виявились поганими вождями, а самі, без вождів, люди цієї третини ніколи не були здатні взяти власну долю у власні руки…
Але на цьому моменті я краще спинюся. Не приведи Господи, ще «образяться» чиїсь почуття. :)