Переговори й демілітаризація рашизму

Щодо озвучених кремлівськими «говорящімі головами» обставин переговорів.

Звичайно, робити звідси висновки власне про хід переговорів – безглуздо. Упевненим можна бути тільки в тому, що:

а) розвиток, прости господи, «діалогу» прямо залежатиме від розвитку подій на фронтах,

б) при ознайомленні з заявами рашистів завжди слід вмикати «внутрішнього цензора» на предмет питання, наскільки може дана інформація (і спосіб її подачі) посіяти конфліктність поміж самих українців.

Останнє не означає, що будь-які слова про «певні компроміси» (як сьогодні висловився пєсков) спрямовані саме на українців. Є ще Захід, є, як не дивно, і російська цільова аудиторія. Але і від впливу на нас ніхто ж не відмовлявся.

Що стосується власне російського населення, то популярна у нас думка, що воно не має жодного значення, не дуже обґрунтована

Цілком очевидно, що перетворення цілої країни на абсолютне інформаційне гетто тамтешня влада проводить от саме тому, що боїться потрапляння правдивої інформації в очі й вуха «вірнопідданих».

І боїться цілком обґрунтовано. Свого часу саме це вбило СРСР, і з сьогоднішньою Росією зрештою теж станеться те саме. Тепер це вже неминуче.

Ну а поки, як бачимо, пєскови-медінські наче б то дають задню. Вже не говорять ні про які «денацифікації», вже запевняють, що не мають на меті зміну влади... І водночас, як вище зазначено, вкидають тези, спроможні неабияк стривожити розлючених агресією українців, геть не готових сприймати будь-що, хоч віддалено подібне до капітуляції.

Окремо потішила сьогоднішня ж заява про «нейтралітет України зі збереженням власних збройних сил, але без іноземних військових баз»

Насправді якраз ця заява розрахована цілком і повністю на приZомбованого російського споживача. Всі інші взагалі-то знають, що українська Конституція й без того завжди забороняла розміщення іноземних військових баз.

Єдиним – тимчасовим – винятком була російська база в Севастополі і, звісно, більше Україна таких помилок не робитиме.

Втім, для того, щоб ця тема стала дійсно актуальною, нам треба спершу виграти війну.

Поки ж російські бонзи, про всяк випадок, позначають «переговірні позиції», які насправді фіксують довоєнний статус-кво

В разі чого, вони сподіваються саме це й видати своєму населенню за «побєду». А розбомблені міста і розстріляні села – за «демілітаризацію».

А тим часом путіну, як нікому до нього, вдається демілітаризація самої Росії. Тільки один свіжий приклад. Багато хто в Україні відзначив, що російські олігархи, згадані в затвердженому напередодні черговому пакеті санкцій ЄС, почали терміново виходити зі своїх підприємств.

І лунають справедливі нарікання, що це значною мірою робить санкції формальними. Але не так багато спостерігачів зауважили назви підприємств, на які тим же пакетом накладено санкції незалежно від чиїхось імен.

А це – «Рособоронекспорт», «Об'єднана авіабудівельна корпорація», «Об'єднана суднобудівельна корпорація» та підприємства, назви яких небагато кажуть пересічному українцю, але які будують для Росії танки («Уралвагонзавод»), БМП та БТР (єдиний в росії профільний виробник і науково-дослідна установа – «Курганмашзавод»), бойові кораблі (Зеленодольський завод імені Горького). Назви таких холдингів, як «Високоточні комплекси» та «Вертольти Росії», говорять самі за себе.

Ці санкції – не перші, й точно не останні, і, звісно, не лише від ЄС

Причому саме для передових виробництв хвалене російське «імпортозаміщення» не спрацює: заміщувати цілу низку позицій елементарно нічим

І тут жодні виступи «прозрілих» росіян ні на що не вплинуть, Захід такої нагоди пропускати явно не збирається.

Що ж до утилізації вже наявного військового потенціалу агресора, то ця справа все ще лежить на плечах українців. Важливо розуміти, що будь-які переговори залежать і залежатимуть от саме від успіху цієї справи, не навпаки.