Філарет попереджав. Ми не почули

Ми поховали Патріарха Філарета, і цей текст – не просто про подію, а про його слова, які прозвучали ще у 2018 році, але справжній зміст яких став очевидним лише тепер, коли реальність почала точно повторювати те, про що він тоді попереджав.

Я познайомилася з ним у березні 2018 року, коли прийшла, фактично, з вулиці, без рекомендацій та попередніх домовленостей, лише з проханням підтримати захист Поштової площі як місця, пов’язаного з Хрещенням Русі. Я пам’ятаю той довгий стіл, за яким ми сиділи, і пам’ятаю відчуття, яке виникло ще до того, як він почав говорити: це була не просто присутність церковного ієрарха, а внутрішня сила людини, яка мислить категоріями держави. Він слухав уважно, майже беземоційно, але в його погляді не було сумніву, а лише розуміння того, що стоїть насправді на кону.

І коли він відповідав, це була не підтримка «громадської ініціативи», а чітка державницька позиція: це потрібно не комусь, не окремій групі людей – це потрібно Україні.

5 вересня 2018 року, виступаючи на конференції у Софії Київській, присвяченій Поштовій площі як історичному місцю хрещення киян, він прямо сказав, що Росія намагається привласнити історію Хрещення Русі, поступово переносячи її з Києва до Херсонесу, і тоді це звучало як застереження, як оцінка загрози, яка ще не набула завершеної форми, однак сьогодні ці слова сприймаються вже не як припущення, а як точний опис процесу, що відбувся.

У 2024 році Путин відкрив так званий «Новий Херсонес» – масштабний ідеологічний комплекс, який через архітектуру, музейну політику та державний наратив формує альтернативний центр історії, у якому Херсонес подається як початок «російської державності», і це вже не культурна ініціатива, а цілеспрямована, послідовна і довготривала політика привласнення історії, що має всі ознаки повільної експансії.

На цьому фоні особливо важливо згадати, що зробила Україна, адже у 2018–2019 роках вдалося здійснити те, що на той момент здавалося майже неможливим: Поштова площа, як місце, пов’язане з Хрещенням Київської Русі, отримала статус пам’ятки історії та археології національного значення, і це стало результатом не лише громадської боротьби, але й консолідованої позиції науковців, держави та церкви, зокрема і самого Патріарха Філарета, який не просто підтримав цю ідею, а наполягав на необхідності її реалізації як державної справи.

Після найбільшого київського протесту це рішення було закріплене постановою Верховної Ради України №2492-VIII, яка не просто рекомендувала, а фактично зобов’язувала державу створити державний археологічний музей та забезпечити збереження пам’ятки, одночасно забороняючи будь-яке інше будівництво до виконання цього ключового пункту, і тоді це виглядало як завершена державна політика, як точка, після якої починається реалізація.

Проте сьогодні, через сім років, на цьому місці знаходиться не музей, а великий підземний котлован в аварійному стані, який виник у результаті незавершеного будівництва підземного торговельного центру. Це будівництво в судовому порядку було визнано незаконним, бо, як встановлено судовими рішеннями і експертизами, комерційну забудову намагались видати за частину транспортної розв’язки і будувати без належних прав на землю.

Попри те, що, а постанова Верховної Ради прямо заборонила реалізацію цього проєкту на Поштовій площі ще у 2018 році, інвестиційний договір досі вважається чинним, а інвестор, пов’язаний із політичними та бізнес-групами часів Віктора Януковича, фактично контролює ситуацію, не здійснюючи при цьому жодних дій для забезпечення безпеки об’єкта.

Саме тому протягом багатьох років у котловані на Поштовій площі не виконуються протиаварійні заходи, не працює дренажна система, не відкачується вода, що призводить до поступового руйнування конструкцій і, в умовах складної геології та близькості метрополітену, створює реальну загрозу техногенної аварії з непередбачуваними наслідками.

Минулого літа це питання виносилося на комісію з питань техногенно-екологічної безпеки та надзвичайних ситуацій міста Києва, де було констатовано наявність ризику виникнення надзвичайної ситуації техногенного характеру місцевого рівня (код НС 10630) та зазначено, що місто має підстави й можливості убезпечити себе, і зокрема для початку провести експертизу стану підземних конструкцій за рахунок коштів Резервного фонду столиці із залученням профільних науково-дослідних установ.

Ситуація майже зрушила з мертвої точки, однак згодом була фактично зупинена, оскільки для інвестора є вкрай невигідною поява офіційної оцінки аварійного стану котловану на Поштовій площі, оскільки це може стати підставою для відкриття нових кримінальних проваджень і розірвання інвестиційного договору.

У результаті Віталій Кличко, який ще навесні 2018 року з трибуни Київради заявляв про аварійний стан Поштової площі та неможливість проведення там масових заходів, у листі до народного депутата Федора Веніславського дав зрозуміти, що місто не планує проводити експертизу стану підземних конструкцій за рахунок Резервного фонду Києва та перекладав відповідальність на інвестора. При цьому мер Києва підкреслив чинність інвестиційного договору на будівництво торговельного центру, тоді як постанова Верховної Ради про створення державного археологічного музею фактично розглядається ним як перешкода для його реалізації. 

Відводячи розмову від факту аварійності площі та своїх обов’язків щодо забезпечення техногенної безпеки, міський голова зазначив, що у питанні Поштової площі вирішальне слово має держава, а Міністерство культури досі не визначилося зі своєю позицією. І на жаль, це дійсно так.

Ключову роль у цій ситуації мало б відігравати Міністерство культури України, і влітку 2025 року колишній міністр Микола Точицький, який публічно визнавав геополітичне значення Поштової площі, як місця Хрещення Русі, пообіцяв громаді нарешті створити державний археологічний музей.

Однак після зміни керівництва міністерства воно фактично усунулося від вирішення цієї проблеми. Вже пів року воно ігнорує вимоги винести обов’язковий припис КМДА щодо аварійного стану території Поштової площі і взагалі не надає відповіді на звернення громадян щодо виконання постанови Верховної Ради про створення державного археологічного музею. 

Більш того, Міністерство почало змінювати сам підхід до питання, у своїх листах уникаючи визначення Поштової площі як пам’ятки історії національного значення – місця Хрещення Русі, і фактично звужуючи її статус до археологічного, ігноруючи власні ж документи та науково-облікову документацію, а на запити щодо причин таких змін не відповідає навіть у порядку доступу до публічної інформації.

І саме від такого сценарію застерігав Патріарх Філарет, коли говорив, що історію можна втратити не лише через зовнішнє привласнення, а й через внутрішню відмову її захищати. Він наголошував, що український народ зобов’язаний не просто знати свою правдиву історію, а закріпити її в державних рішеннях, у просторі та в інституціях, і що місце на Поштовій площі має бути утверджене як простір пам’яті й державності.

Сьогодні це вже не питання інтерпретації, а питання відповідальності, бо або Україна виконує власні рішення і закріплює свою історію там, де вона відбулася, або дозволяє перенести її в інший простір, де вона буде використана проти неї.

І тоді питання буде не лише до тих, хто намагається переписати історію, а й до тих, хто, почувши попередження, не зробив нічого, щоб цього не сталося.

Кілька днів тому я намагалася домовитися про зустріч із Патріархом Філаретом. Передавала, що потрібно поговорити про захист місця Хрещення Русі, проблему, яку він розуміє як ніхто. Сказали: можна буде пізніше, пишіть листа, зараз складно говорити про зустріч, бо він у лікарні у реанімації, але йому стало трохи краще, і він, звісно, допоможе.

Я написала того листа, але так і не встигла передати.

І тепер цю розмову доведеться продовжувати вже без нього.