Дух Богдана Гаврилишина

Одразу пригадався відомий американський фільм «Знайомтесь - Джо Блек» із неповторним тандемом акторів - Ентоні Хопкінсом і Бредом Пітом. Перший грає солідного віку бізнесмена, а другий - смерть, що на деякий час втілилася в образ людини. Смерть приходить і дає літньому чоловікові час, щоб той міг відсвяткувати свій ювілей, попрощатися із друзями, сказати найважливіші слова своїм рідним і близьким, і почути від них щось важливе для Душі...

Богданові Гаврилишину було подаровано це свято - з друзями, колегами, послідовниками і шанувальниками в НП «Україна». Докладніше про це міг би розказати Роман Недзельський. Але я про інше.

Так, людина не вічна. На жаль, поки що ми обмежені надзвичайними рамками свого існування на землі. Одні, усвідомлюючи це, беруть від життя все. Беруть, нічого не залишаючи навзамін. 
Інші розуміють, що прийшли в цей світ, щоб виконати найважливішу місію, яку поклав на нас Господь: стати золотою ланкою в довжелезному ланцюжку, що зв»язує минуле з майбутнім. Ми часто забуваємо про це, але доля таких людей якраз дуже яскраво демонструє найвищу сутність життя. Не буду переповідати його біографію - це зроблять інші. Але все ж скажу дещо важливе.

Богдан Дмитрович народився в Україні, але був змушений покинути її. Міг би асимілюватися і жити собі в якійсь благополучній країні, але він залишився українцем. І всюди, де б він не з»являвся - там з’являлася Україна. Він був Людиною Світу, одним із найбільш глобально мислячих людей - і в той же час сином своєї землі, якому завжди були нескінченно дорогі і милі всі її нехитрі атрибути - вишиванки, рушники, українські вірші і пісні.

Він був зовсім не бідною людиною, але розумів, що будь-яке багатство має бути виправданим. І тому гаряче, з енергією та ентузіазмом, підтримував українських пластунів. Бо саме в юних українцях - сміливих, енергійних, освічених і загартованих життям, бачив запоруку відродження майбутньої України.

Кожна, обдарована Богом людина, сприймає життя і все, що дається в ньому, як особливий дарунок. Але чим більше дається тобі, тим більше ти мусиш передати людям, які прийдуть за тобою - бо саме ти маєш викувати наступну ланку того золотого ланцюжка, який є коштовною прикрасою Господа...

Всевишній оцінив його - і дав йому таку милість - відсвяткувати свій солідний 90-річний ювілей на своїй, рідній, не чужій землі в оточенні однодумців і близьких по Духу і Душі людей, які надихали його на життя і яких своїм особистим життям надихатиме він.

Тіло зникає - але Дух вічний!

Хай його Душа втілиться в якогось майбутнього Генія України...