Гібридна культурна війна
Останні події говорять про загострення не тільки політично-кланової боротьби в українському істеблішменті, а й пов'язані з цим процеси в культурному житті
Знаковими рисами дня є, скажімо, відставка голови НТКУ Зураба Аласанії та агресивні наїзди на директора НП «Україна» Романа Недзельського.
Перший прославився тим, що, прийшовши реформувати Перший національний, почав боротьбу з традиційною пісенною культурою «України», прибравши з ефіру кілька рейтингових музичних проектів. Другого намагаються звинуватити в «неправильності» репертуарної політики в НП «Україна» і засиллі традиційних виконавців, хоча я не пам'ятаю за останнє десятиліття такої інтенсивності різноманітних українських концертів на головній сцені нашої країни.
Насправді, все легко пояснити – реформи таки відбуваються і боротьба в культурній площині не припиняється ні на мить. Українофоби, яких немало в усіх сферах, зокрема в медійній, зрозуміли: українську культуру з наскоку вже не вдасться знищити, як і не вдасться швидко і повністю підмінити її на щось сурогатне, що має слабкий зв'язок із традиційною культурою. Тож почалися відверті наїзди на окремих знакових артистів, культурних діячів, на цілі творчі колективи. З'явився навіть новий бренд у таких «борців». Вони звинувачують своїх опонентів уже не в «шароварництві», як раніше, а в «жлобізмі» і «совковості». Говорять навіть про доцільність існування окремих артистів і цілих творчих народних колективів, які заслужили любов і визнання українського народу. Знаходять безліч аргументів своєї правоти.
Тактика не така проста, як здається. Одна з її технологій – протиставляння шанувальників одних музичних стилів і напрямків іншим, одного покоління іншому, спроба зіштовхнути лобами опонентів, щоб у цій боротьбі українська культура зазнавала постійних і відчутних втрат, а тим часом порожнє місце займали якісь нові комерційні проекти, вигідні конкретному невеликому колу людей. До чого я веду?
Усе це – ознаки тієї ж гібридної війни! Війни за душу і розум. Але не думайте, що у цієї війни є лише два полюси! Зовсім ні! Їх як мінімум кілька!
Глобальні інформаційні процеси, ринкові технології просування чужорідних трендів, боротьба за «споживача» поставила нас, українців, і всю нашу культуру у надзвичайно важкі умови виживання. Ми – як між молотом і ковадлом. З одного боку комплексна культурна експансія «русского міра», з іншого – реальна загроза зникнення нашої ідентичності у казані глобалізму. І це загроза, про яку вам не скажуть нинішні ЗМІ, бо саме вони на передньому краї цієї війни.
Що лишається звичайному українцеві, не надто орієнтованому в особливостях цього глобального протистояння?
Перше і головне – не піддаватися на всі оці провокаційні дискусії щодо модності чи совковості. Завжди пам'ятати, що тіло культури - це складний, в чомусь довершений, в чомусь суперечливий, але ЄДИНИЙ живий організм! Це як людина – у якої є минуле, сьогодення і майбутнє. Не можна відрубати людині руку за те, що, приміром, вони перестали бути аж надто вправними, або вирвати їй язика, бо вона говорить слова, які комусь не до вподоби.
Ті, хто сьогодні нацьковує одних українців на інших, має насправді конкретну мету – розшматувати, розірвати на частини, на дрібні шматочки наше культурне тіло, аби відправити його в топку історії...
Пам'ятайте, всі ті, хто сьогодні навішує ярлики і дає визначення окремим частинам культурного організму, називаючи щось «шароварництвом», «жлобством», «совком» чи «нафталіном» – насправді не відчувають себе клітинкою цього організму, або просто як папуги повторюють навіяні їм чужі ідеї. Як правило, цим людям байдуже, що буде далі. Бо, насправді, коли болить одній нашій руці – страждає все тіло. А якщо з тілом негаразд, то й душа не матиме спокою.
Тим, хто думає, що можна зневажати культуру цілого народу, скажу лише одне. Вона – це не модний костюм і не престижний автомобіль. І навіть не країна проживання, які можна змінити за бажанням і одразу стати іншим.
Культура – це те, що ви всмоктали з молоком матері у вигляді колискових пісень, казок, історій і легенд вашого краю. І зовсім не важливо, в якому стилі співає артист і скільки йому років. Важливо, чи зберіг він усе це у своєму серці. Від цього не втекти і не сховатися. Це ваше духовне «я»...
Не давайте вашій духовній сутності зголодніти чи навіть умерти з голоду – годуйте її хорошими змістовними концертами, розумною поезією і рідними душевними піснями.
Усе решта – суєта...