Євробачення: музика нічого не вирішує
Ну що, друзі мої, є перші враження після перегляду Євробачення 2018 і нічим вони мене не здивували
Скоріше переконали в невідворотності тенденцій, якими рухається цей фестиваль паралельної реальності, до якого наші ЗМІ мають якусь надмірно-нездорову цікавість.
Отож, буду лаконічним і жорстким.
Висновок перший: цей медійний проект адептів глобалізму в особі Ротшилдів, Сороса і фігур меншого масштабу є нічим іншим, як яскравим і безболісним нав'язуванням англо-саксонської культури, як основного медійного матричного інструменту для всієї післявоєнної Європи. Його мета - створення потужної наднаціональної субкультури, що із часом покриє міцним шаром усю Європу. Звідси поступове зменшення у фіналі артистів, які представляють на Євробаченні свою рідну мову і мелодику. Так, судячи з першого дня Євробачення таких країн на мапі Європи лишилося аж дві - Греція та Вірменія, які співали рідною мовою свого народу. Не дивно, що вони були не допущені до фіналу.
Висновок другий. Схоже, що минулорічна португальська перемога Душі і Мелодії над шаленим драйвом і яскравим шаманством модних і убогих мелодій була випадковою. Адептам світової субкультури потрібна зовсім не душа - їм потрібна емоція, яка накриває з головою, відбираючи можливість думати і аналізувати.
Висновок третій. Особливого тиску і знущання від англо-саксонського культурного расизму зазнають саме слов'янські народи, які, маючи багатющу пісенну традицію, змушені іти у фарватері нав'язуваних їм трендів. Причому це нав»язування уже не так зовнішнє, як внутрішнє - у нас уже сформувалося потужне лобі, що забезпечує Євробачення потрібним для нього матеріалом, а заодно і вирішує свої стратегічні завдання по створенню в Україні зірок, позбавлених зв»язку з етнічною культурою народу. З огляду на це, нинішній представник Чехії з рюкзачком на спині - мабуть, найяскравіше тому підтвердження: ні пісні, ні голосу, але присутність у фіналі.
Особливо якось сумно за Австрію. Країна потужної традиційної культури, яка в епоху династії Габсбургів була поряд із Францією культурним еталоном Європи тепер виставляє напоказ або кончіт, або темношкірих англомовних мачо, яким байдуже, за яку країну співати.
Не можу не сказати, що мене розчарувала виконавиця з Ізраїлю. Я постійно цікавлюсь пісенною культурою цієї країни - там для внутрішнього споживання є просто неймовірно красиві голоси і пісні. Але чомусь на Євробачення виставляються якісь фріки - епатажні, з «мазафаками» в тексті. Навіщо? Для мене це загадка.
До речі, є ще одна функція Євробачення, яка постійно нав»язується - гомосексуальні типажі - акцентовано присутні на кожному фестивалі. На першому дні нинішнього відбору ця тема засвітилася в номері ірландського виконавця.
Зважаючи на всі ці, невмолимі тенденції, не залишається нічого, як об'єктивно моніторити це яскраве, але політично-тенденційне і розпіарене шоу, яке виконує свою місію нівелювання національних культур і вже немає нічого спільного з культурною реальністю народів Европи, які продовжують, не зважаючи ні на що, триматися, попри всі зусилля Сороса, за своє етнічне коріння.
І ще - ледве не забув - відверто шкода нашого Алексеєва, котрий виступав за Білорусь. На мою думку, він навіть значно цікавіше за Меловіна, але навіть красивуща англомовна пісня не врятувала його від фіаско.
І саме це - найкращий аргумент того, що на «Євробаченні» музика не вирішує нічого.
І на закінчення про хороше. Як завжди, на висоті був ведучий Тимур Мірошніченко та й Марійка Яремчук не зганьбилася в новій для себе іпостасі. Бажаю їм натхнення.