Ми помремо під жарти «95 Кварталу» та «Дизель-шоу». Телевізійний бенкет під час справжньої чуми
Не хочеться про сумне. Але думка вперто повертає до реальності
А реальність ця - як найсуворіший екзамен. Для всього людства і для нашої нещасної країни, яка, схоже, так і не зрозуміла свого екзистенційного сенсу: навіщо вона з'явилася на карті світу, яка була її мета, що вона своїм існування хотіла сказати світові?
Можливо, вона хотіла продемонструвати лише одне - народ, який не створив, не обрав своєї еліти - мистецької, наукової, політичної, і який не здатен об'єднатися - приречений на бездарну історію із трагікомічним фіналом.
Отож, ми підемо зі світу не під акорди Козацького Маршу, і навіть не під сумну мелодію «Лебединого озера», ми залишимо цей світ під жарти «95 кварталу» і «Дизель-шоу».
А як ви думали? Невже хтось всерйоз сприйматиме ці попередження про смертельну загрозу від пандемії, коли на телеекранах триває оцей веселий шоу-гармидер, немов бенкет під час чуми?
Якщо ви справді хочете, щоб країна принишкла і вжахнулася - а пенсіонери перестали сновигати по вулицях і атакувати маршрутки в містах - покажіть на телеекранах, як у госпіталях Італії в страшних судомах помирають від коронавірусу люди, продемонструйте патологоанатомічний розтин хворого, особливо заражені легені, наповнені кров'ю і гноєм...
Жорстко? А як ви хочете змінити свідомість країни, яка за інерцією продовжує гнати від себе будь-які думки, гойдаючись на хвилях брутально-солодкої попси...
До речі, є в нинішній ситуації привід і порадіти - сподіваюсь професія «поп-стар» найближчим часом зникне з нашої свідомості. Шоу-бізнес летить у прірву - багатолюдні шоу заборонені на невизначений час - а відтак телеканалам немає сенсу розкручувати і вкладати гроші у цих пустопорожніх клоунів і клоунес, прибутку від яких скоріше всього не буде. А без постійних ротацій про них забудуть вже наступного дня.
Взагалі, якщо професії акторів, поетів, музикантів і виживуть після цієї кризи,- сподіваюсь, вони будуть переосмисленні. В тому сенсі, що митці повернуться до свого споконвічного призначення - будити думку, а не присипляти її будь-яким чином.
Готуймося до того, що ми входимо в епоху боротьби за виживання, де на власні очі побачимо, чого варті наші вітчизняні олігархи - і чи справді, потрібен їм цей народ? Ми побачимо, чи вкладатимуть вони гроші в нашу медицину, освіту, культуру, чи замкнуться на своїх дорогих віллах, обнісши їх колючим дротом і поставивши кулеметні вишки по периметру, щоб захищати своє нікчемне життя. Може прокинеться в них щось людське хоча б зараз, коли наш звичний світ, як пацієнт реанімаційного відділення, що чекає, коли ж його нарешті під'єднають до апарату штучного дихання...
Про що я трохи шкодую, так лише про одне, що не встиг видати своєї ювілейної книжки віршів. Не зробив гідної презентації. Все чомусь барився, відтягував, шукав якоїсь нагоди... А тепер все це немає жодного сенсу взагалі. Гадаю, через місяць-два у всіх у нас будуть зовсім інші проблеми, далекі від питань філософії і культури....
Але все ж, якщо все буде добре - і у нас не почнеться Судний День, не введуть комендантську годину і не відключать Фейсбук, я перший одягну ковпак блазня, щоб посміятися над цим постом.
Але сміятимусь із сльозами на очах...