Микола Леонтович: забуття чи слава. Хто вирішує?

100 років із дня загибелі українського композитора Миколи Леонтовича, холоднокровно застреленого чи то чекістом, чи то бандитом, що як виявляється сьогодні – було майже одне і те ж.

Чим же так загрожував Країні Рад скромний і залюблений у рідну українську культуру інтелігент, син священника? Реально від нього не виходило аж ніякої загрози новому політичному режимові. Але ідеологія режиму була настільки екстремістською і нетерпимою до будь-яких проявів національного чи духовного життя, що вже це вважалося для каральних органів смертним гріхом...

Слава Всевишньому, що ті страшні часи відійшли у минуле. Але традиції ненависті до всього національного у певних ешелонах світової влади залишилися незмінними. Більше того, сьогодні ми маємо неймовірне зрощення повних політичних протилежностей: ліва ідеологія марксистів-ленінців з теорією всесвітньої революції і широко поширюваним у наступні роки агресивним «інтернаціоналізмом» нині абсолютно спокійно толерується з ліберально-буржуазною ідеологією, символом якої є вільний ринок, свобода підприємництва та моралі і єдині для всього світу еталони глобальних «цінностей». Тобто, інтернаціоналісти і глобалісти – по суті два крила одного й того ж хижого птаха, що готовий виклювати очі будь-кому, хто схоче жити традиціями свого народу, його історичними і культурними цінностями, його знаковими особистостями і цінністними ідеалами. Бо саме вони ой як заважають створенню того глобального керованого світу з єдиним політичним центром.

Саме з цього погляду зрозумілі деякі нинішні процеси культурно-інформаційного світу. Приміром, ви не замислювались, чому у всіх аеропортах світу ви чуєте з динаміків одну й ту саму музику, чому деякі торгові марки і бренди стають всесвітніми, чому одні й ті самі розважальні-шоу, які створені за одним і тим же сценарієм, ідуть на всіх провідних каналах світу?! Чому насаджується така дивна одноманітність?!

Виключення поки що складають хіба що окремі країни мусульманського світу, які завдяки своєму релігійному світогляду ще опираються процесам глобалізації. Ох ці ж мусульмани – недаремно ж їм так дістається на горіхи від майстрів Голівуду, які регулярно творять з них всесвітнє пугало тероризму, демонізувавши їх як і Адольфа Гітлера до абсурдних масштабів.

Така вона сьогодні – сучасна цивілізація, яка шукає ворогів серед тих, хто не хоче визнавати цінність деяких її квазіцінностей і намагається творити своє суспільство за своїми ментальними національно-етнічними законами.

Зрозуміло, що нині ця система до певної міри влаштована гуманно. У більшості випадків вона не розпочинає війни і не воює з незручними письменниками, поетами чи музикантами. Сучасний світ влаштований так, що самотній голос навіть найгеніальнішої на землі людини тоне і розчиняється в інформаційному потоці і шумі, який існує сьогодні на планеті.

Уявіть тільки собі той величезний обсяг інформації, який викидає «на гора» сьогодні інформаційна машина планети Земля! Навіть поверхового погляду достатньо, щоб зрозуміти, що десь лише її третина є справді корисною і необхідною для людства, друга третина є просто повсякденним інформаційним шлаком, а третя - відверто шкідлива, і лише виконує маніпулятивну функцію, відволікає від справді актуальних проблем і каналізує або спрямовує пасіонарність людства в нейтральне русло.

Знову ж таки, інформаційні технології цивілізації влаштовані так - якщо ти не відповідаєш стандартам і завданням цієї світоглядної системи, вона, як правило діє за двома сценаріями: припустимо: ви – геній. Але не потрібний чи навіть шкідливий системі. Довкола довкола вас створюється інформаційний вакуум – ЗМІ ніяк не реагують на ваші слова чи дії, ніби вас не існує взагалі. При тому загальному рівні інформаційного шуму, який панує довкола, ніхто навіть не напружуватиме свої вуха, щоб розрізнити в тому суцільному гуркоті і гулі чийсь одинокий людський голос. Для цього треба мати хіба що гіперчутливість і точне розуміння того, що ти, власне, шукаєш і що хочеш почути!?

Другий сценарій задіюється в тому разі, якщо вас уже почули – хоча б на рівні вашої нації, етносу чи якоїсь іншої об'єднаної спільноти. Отоді розгортаються інформаційні битви, куди підтягується добре вишколена армія прикормлених системою «лідерів суспільної думки», «відомих громадських авторитетів», «визнаних політологів», «популярних блогерів», «поп-рок ідолів» «популярних телеведучих» та інших, список яких ви можете продовжити. Це справжні «специ», які дуже ефектно і віртуозно можуть спотворити будь-яку розумну і незалежну думку, а заодно знівелювати, обезцінити чи делікатно опустити зневажливою характеристикою її автора... Хтось скаже - але всі ж ми живі люди, що маємо право на власну думку! Так от, зазначу, навіть ваша власна думка, часом, дуже зручно редагується і компілюється так, щоб на виході був потрібний системі результат. І ви не станете нічого заперечувати, адже ви – частина цієї системи.

Але найефективніше, коли маніпуляцією цінностями та світоглядом тієї чи іншої нації займається сама держава, яка підпорядкувала собі весь потужний інформаційний арсенал. Ми знаємо чимало таких прикладів. Тоді ніхто інший, а сама держава, задає потрібні тренди, спотворюючи дійсність, масово створюючи «липових» героїв чи тиражуючи фальшивих зірок. Але ще Конфуцій у давні часи говорив, що звеличуючи негідних ми тим самим принижуємо достойних. І справа тут, перш за все, у підмінні цінностей, а не тільки у задоволенні власних амбіцій тих людей, які так і залишились непочутими. Бо в кожній країні, в кожній нації є люди, яким важливо у першу чергу, щоб справа їхнього життя не пропала даремно, не була викинута на смітник історії, щоб усе найдостойніше і найпрекрасніше служило людям, країні, світові якомога довше – десятиліттями і століттями...

І от сьогодні якраз був той День, коли варто нагадати – «Щедрик» українця Миколи Леонтовича подолав столітній рубіж популярності. Його співають нині в Канаді, США та у багатьох країнах Західного світу. Співають різними мовами – і це зразок справжньої і чесної Слави, викристалізованої часом! Задля цього Миколі Леонтовичу, ще за часів його життя, необхідно було вирватися за межі знедоленої країни, посіявши зерна свого таланту серед інших народів.

Але то – окрема історія…