Про політику та дивне почуття гумору в українців
«Сумуйте, плачте і ридайте, бо сміх ваш обернеться на плач, а радість на печаль»
Був такий чоловік в історії - Екклезіаст, який написав про себе: «Я був царем над Ізраїлем в Єрусалимі – і бачив я усі справи, які робляться під сонцем, і ось – усе це суєта і поневіряння духу…»
Про що це я? Та про високі рейтинги одного з кандидатів у президенти України. Неочікувано високі, скажете ви! Абсолютно закономірні - скажу я. І наведу вам пояснення.
Ми, українці маємо чудове почуття гумору.
Ми жартували на Січі, пишучи листа турецькому султану. Ми захоплювалися, перечитуючи бурлескну «Енеїду» Котляревського.Ми кепкували над власною недосконалістю, читаючи байки Глібова і Гребінки. Ми сміялися крізь сльози дотепним жартам Остапа Вишні і Павла Глазового…
Але це були ми! Наш гумор був природній - дошкульний, але мирний і незлобливий, ми ніби дивилися на себе збоку, роздивляючись риси нашого національного характеру. Ми жартували переважно над собою і це робило нас кращими.
Потім з’явилися вони зі своїми жартами.
Іронічними, багатозначними, в’їдливими. Від їхніх жартів трохи пахло смаженим насінням і рибою з одеського Привозу. Та допоки вони жартували над собою у вузькому колі – все було чудово: кожна нація таким чином захищає себе від занадто драматичного погляду на речі. Все було добре до того часу, як вони почали жартувати над нами…
Це вже була не традиція старого і доброго радянського КВНу з невинними натяками і добрими розіграшами. То була інша якість, коли гумор претинає межу і переходить в іронію, а іронія в сатиру та гротеск. Дивно, що майже ніхто не помітив цієї підміни. Навпаки, демократичні віяння якраз спонукали дивитися на себе критично – і сміятися там, де варто було образитися, а чи навіть обуритися. Але тоді б ви зажили слави мізантропа та ретрограда – і від вас би відвернулося суспільство.
І ми сміялися, шалено аплодуючи, коли вони зі сцени НП «Україна» сипали нам в очі і вуха свої добре приперчені перли, в яких ми упізнавали себе - тільки у трохи викривленому дзеркалі. Наші політики, депутати, громадські діячі і селебріті показували зуби на камери, демонструючи чудовий настрій. Вони ще не розуміли головного – що гумор в малих концентраціях це ліки, а у великій кількості – це отрута, яка убиває в нас повагу до своїх політиків, артистів, до своєї власної культури, до історії, до нашого сьогодення. Сміх став фомою блюзнірства, насмішки, зневаги, засудження, часом несправедливого…
Ми сміялися над їхніми жартами в часи президентства Ющенка і Януковича, продовжили це робити і в часи Порошенка. Хіба що це набуло ще більш непристойних і потворних масштабів, бо жартуни отримали потужну зброю у вигляді одного з найрейтинговіших телеканалів. Почали знімати політичне кіно. Сміх почав приносити величезні матеріальні прибутки, а головні герої шоу сприймалися чи не на рівні народних героїв. Вони стали частими гостями найдорожчих корпоративів, де під шумок вирішувалися далеко не жартівливі справи…
Дивно, що і тут в українців не спрацював інстинкт самозбереження, коли від неприхованого кепкування над топ-політиками вони перейшли до відвертого паплюження країни на міжнародному рівні, порівнюючи Україну з повією, а її громадян із тупими і забитими селюками у вишиванках. Заколисані ейфорією веселощів ми просто забули – що це ВОНИ СМІЮТЬСЯ НАД НАМИ, над нашою ментальністю, національною природою, мовою, піснями. А отже - мають на меті запропонувати нам щось краще, аніж та країна, в якій їм судилося народитись.
Першого квітня – у День Сміху, я дуже хочу побачити серйозні обличчя наших кандиатів, які спіймають великого облизня від людини, яку вони вважали блазнем, але яка перетворила на блазнів їх - таких розумних, досвідчених, бундючних і поважних, впевнених у своїх можливостях.
Ну, а щодо народу – то які до нього будуть претензії? Народу завжди були потрібні хліб і видовища. І якщо немає вдосталь першого, то народ із величезним задоволенням насолодиться цим видовищем ганьби всієї нашої збанкрутілої політичної еліти, яка не зрозуміла вбивчої природи гумору.
Ви самі, панове, і ваші олігархічні канали викопали собі могилу цим нескінченним і дорогущим піаром.
І тільки одному кандидату задля реклами – достатньо записати на айфончик чергове звернення і викинути його в телепростір, щоб одразу ж набрати мілйони лайків…
Дуже шкода нашого телезалежного народу, блискуче втягнутого в це неймовірне реаліті-шоу, яке сьогодні ставить під сумнів існування цілої держави з її національною, культурою, мовою, традиціями, історією. Шкода нас усіх, бо зі своїх глибин не змогли делегувати жодного достойного українця. Ті ж, які були висміяні і освистані, уже не рахуються…
Оце так повеслелились і посміялися, братове… На думку приходить біблейська пророцтво від Якова: «Сумуйте, плачте і ридайте, бо сміх ваш обернеться на плач, а радість на печаль». Може це було написано саме для нас, українців?!
Втім, може все не так уже й погано? Історія свідчить, що король острівної держави Тонга в Океанії, якось найняв на королівську службу свого блазня на прізище Богданофф, але через деякий час цей слуга народу і королівства був спійманий на фінансових махінаціях і змушений був покинути королівство.
І сміх, і гріх…