Театр на Подолі: не можна грати класику під дахом четвертого енергоблоку ЧАЕС
Кажуть, що у футболі і в музиці розбираються всі, бо хто лише не береться нині просторікувати на цю тему
Але, схоже, що ми тепер усі поголовно станемо фахівцями і в архітектурі.
Таку можливість надали нам творці нового Театру на Подолі на чолі з архітектором Олегом Дроздовим. Про цей «убогий шедевр кубізму» говорить сьогодні увесь Київ, а завтра говоритиме весь світ. І справа навіть не в самому проекті, а в цілому ряді обставин, які роблять такі архітектурні ляпи в нашій столиці неприпустимими.
Перш ніж писати про це я, спеціально сів і добре погуглив ті архітектурні ляпи, маразми і недоречності, що існують у цілому світі. Схоже, що ми тепер - серед лідерів у цій номінації!
Ні, звичайно ж у світі вистачає диваків, які збудували свої творіння у вигляді перевернутих догори дригом чи деформованих і розчавлених конструкцій. Є такі, що просто кидали виклик будь-якому смаку. У Відні, приміром, є такий будинок Хундертвассера, на який мене привезли подивитись друзі. Мені вистачило одного погляду, аби обурено заявити, що я приїхав до Відня милуватись великою класичною архітектурою, а не чиїмсь архітектурним дивацтвом.
При всій своїй нефаховості в архітектурі, я розумію, що митець має право на самовираження. Ле Корбюзье зі своїми примітивними коробками має таке ж право на існування як і геніальний Антоніо Гауді, на шедеври якого до Барселони їздили дивитися люди з усього світу і я у їх числі.
Але, при всьому тому, межі свободи самовираження архітектора мають закінчуватись там, де починаються суспільні інтереси київської громади, звичайних киян і гостей міста. Багато хто з них чув про Андріївський узвіз, як останній острівець старого Києва, що зберіг архітектурну атмосферу минулого. І ось, нате вам, серед цього природнього ансамблю певної епохи, з»являється щось моторошне і похмуре, недолуге і примітивне. Я не буду описувати порівняння, які вже заслужив цей монстр у більшості киян. Якщо говорити образно, то для мене це - як іржава залізна фікса у білозубій посмішці Бреда Піта.
Ні, звичайно ж, і така споруда могла б мати своє виправдання, якби це був скажімо Музей Холокосту - своїм зовнішнім виглядом він одразу б нагадував відвідувачам, що ви ступаєте на територію, де нічого веселого вас не чекає, а лише скорбота і жах.
Але ж ідеться про Мистецтво! Театр - як суцільну метафору і образність, розмаїтість і фантазію! Тут же будуть ставити Шекспіра і Гоголя, Чехова і Дюрренмата! Не можна грати високу класику в пакгаузі, що має над собою дах, як у Саркофага з Четвертого енергоблоку Чорнобильської АЕС!
Я зовсім не проти експериментів. Іноді вони про щось говорять, як оцей Музей сучасного мистецтва в Торонто, який ніби великий магічний кристал виріс серед традиційних будов канадської вулиці.
Але будова Театру на Подолі говорить про щось інше...