Чим «дихають» мономіста?

Монопрофільні поселення виникали ще в епоху Петра I. Такі поселення були типовими в індустріальному етапі розвитку багатьох країн. Удар по благополуччю жителів «міст-заводів» був нанесений в період приватизації. Сьогодні в Україні все ще залишилася досить велика кількість таких мономіст. Однак, порахувати скільки українців проживає в мономістах досить складно, ніхто ніяких списків, в державі не веде.  Проте за деякими підрахунками це майже чверть від загальної кількості українських міст. В чому ризики таких міст? В тому, що в таких містах все будується навколо одного заводу, якщо заводу приходить кінець, то і місту вижити складно, окрім цього фабрики та заводи накладають свій відбиток на екологію, яка зазвичай не в найкращому стані в таких містах. 

«Чорні комірці» Запоріжжя

Днями, весь Інтернет майорів заголовками: «Запорізький коксохім зачадив місто чорною кіптявою», «Густа чорна кіптява наповзла на Запоріжжя». В мене є родичі, що проживають в Запоріжжі, тому я неодноразово бував в цьому місті і добре знаю, що за комірцями сорочки, в цьому місті можна визначити, з якого заводу та чи інша людина. Наприклад, коричневий колір заліза: це людина працює десь на металургійному заводі, сірий – колір окисленого алюмінію, зелений – міді. Розвиток Запоріжжя відбувався так, що великі промислові підприємства опинялися поруч із житловими помешканнями. Багато з домівок тепер знаходяться в межах санітарно-захисних зон промислових підприємств. Запоріжжя знаходиться в числі найбрудніших міст світу. Забруднення міста «забезпечується» такими промисловими гігантами як «Запоріжсталь», «Коксохім», «Дніпроспецсталь», «Титано – магнієвий», «Абразивний комбінат» та інші. Кожний завод викидає сою хмару диму в повітря міста. Така плачевна ситуація через застаріле обладнання та технології виробництва на підприємствах, які можуть лише мріяти про модернізацію. Недостатня увага приділяється економічним проблемам з боку держави, адже екологія – це проблема багатьох міст України, не лише Запоріжжя. Давайте розглянемо досвід Німеччини, яка теж стикнулася з всіма проблемами мономіст, але зуміла їх виправити.

Volkswagen «притормозив»

Німецька провінція виявилася на порозі серйозної кризи слідом за збитками концерну «Volkswagen». Так, влада Баден-Вюртемберга в цьому році планують отримати податкові відрахування від Porsche в розмірі 1,5 млн євро. Це при тому, що в минулому році завод приніс 40 млн євро. Він є головним підприємством міста, а значить у регіоні починаються фінансові труднощі. Та ж історія відбувається у всіх невеликих автомістах Німеччини, які побудовані навколо підприємств концерну «VW». У Вольфсбурзі, де розташований центральний завод, податкові відрахування в минулому році скоротилися на 80%. Якщо в 2014 році влада отримала в казну 253 млн євро, то в 2015 відрахування вже склали 52 млн євро.

Ситуація, що склалася в Німеччині в черговий раз звертає увагу на складності мономіст, з якими стикалися промислові країни по всьому світу. Основна проблема яких полягає в їх жорсткій залежності від містоутворюючого підприємства. Будь-які проблеми виробництва автоматично перекладаються і на населення міста. У нинішніх умовах мономіста страждають від двох факторів: від зростання сфери послуг і від проблем тієї чи іншої індустрії. У Німеччині, до речі, спрацював другий фактор: проблеми почалися слідом за спадом виробництва в автомобільній галузі. Крім цього, варто пам'ятати, що мономіста - це найбільші промислові центри. А значить, ще однією важливою проблемою, про яку говорять не так багато, є погіршення екології.

Замість кислотного дощу - Wellness-центр

Крім автомобільної промисловості, центральне місце в німецькій економіці займає хімічна галузь. Безліч хімічних підприємств так само, як і автомобільних, розташовується в мономістах. Між містами Халле, Мерзербург і Біттерфельд існує навіть окремий район, який отримав назву «хімічний трикутник». При цьому Біттерфельд і Вольфен стали хімічними центрами ще в кінці XIX століття. Ця місцевість була обрана виробниками через низькі ціни на землю, зручне залізничне сполучення і близькість сировини та енергоносіїв.

«Хімія дає хліб, добробут і красу», - таке гасло було поширене в НДР. Однак з процвітанням хімічної промисловості в регіон прийшла й екологічна катастрофа. У 80-ті роки минулого століття поширеним явищем тут були кислотні дощі, в результаті яких відбувалася масова загибель лісів. Очевидно, що в подібних умовах страждало і населення міст. Однак, хоча перед об'єднанням НДР і ФРН в галузі почалася масштабна криза, хімічна промисловість вижила і залишається ключовим елементом німецької економіки. Врятувати такі мономіста вдалося завдяки приватизації підприємств, а також ремонту і відновлення застарілого обладнання. Більше того, ці території вдалося зробити одним із центрів внутрішнього туризму. Так, наприклад, розташоване в зоні «хімічного трикутника» місто Шкопау стало популярним напрямком, куди населення приїжджає на wellness-вихідні. Якщо раніше через екологічну катастрофу ця місцевість являла собою жалюгідне видовище, то зараз німці приїжджають сюди відпочивати. Повітря в Шкопау за всіма показниками вважається чисте, а в містах «трикутника» є маса визначних пам'яток, на які туристи приїжджають подивитися. 

Центр вугільної та сталеливарної промисловості перетворився на європейську столицю культури та екології

Німецьке місто Рур, не може не вражати своїм перевтіленням. Колишній центр вугільної та сталеливарної промисловості перетворилося на екологічне та привабливе європейське місто. Найважливішу роль, на мою думку, тут зіграла виважена державна політика. І хочу, відмітити, що родинна Круппів, яка володіла сталеливарними заводами не прагла до інновацій. Тому саме, місцева влада змогла «підштовхнути» їх це зробити, для того, щоб врятувати екологію. Почалася реструктуризація за принципом «хто середовище забруднює, той платить за його очищення». Так великі підприємства вимушені були вкласти кошти в розробку екологічних технологій, які до кінця 80-х років склали в Рурі 20% загально німецького обсягу цього сектору, оскільки продажі цього профілю вийшли за межі регіону. Сьогодні ж колишні промислові об`єкти використовують для проведення культурних фестивалів, виставок, концертів.

Цьому, насамперед, сприяла довгострокова програма International Building Exhibition Emscher Park, що працювала там з 1989 по 1999 роки, завдяки якій було споруджено експоцентр з величезною кількістю арт-об’єктів. А для того, щоб зробити із найбільш забрудненого регіону в Рурі турстичний магніт, ще в 90 роки було вирішено збудувати канал під землею по всій протяжності Емшера. В цей канал збирались відвести всі промислові стоки, що раніше йшли в річку. Будівництво буде повністю завершено в 2020 році, хоч воно і вже дало свої результати, наприклад, в річці з’явилась риба. Хоча, новинка вражає й своєю ціною, найсучасніша в світі система стічних вод, 73 км завдовжки, обійдеться в €4,5 млрд.

«Зелена столиця Європи 2017»

Місто Ессен, що знаходиться в центрі Рура було оголошене «культурною столицею Європи-2010», а цього року Ессен стало ще й «зеленою столицею Європи-2017». Очевидно, що вкладені в місто гроші зможуть повернутися за рахунок туризму. Німці однозначно вміють перепланувати і вивести в плюс, чи то підприємство, чи то ціле місто. Наприклад, зробивши із закритої вугільної шахти «Цольферайн» музей. Колишню шахту внесено до списку Всесвітньої спадщини ЮНЕСКО як пам’ятку промислової архітектури, і в ній, окрім згаданого вже музею, працюють виставкові майданчики, галереї сучасного мистецтва, концертна зала, бари, кафе, ресторани й навіть казино. Тут є також спортивні споруди – басейн і зимова ковзанка.

Навчитися в німців 

Ось так, від економічного занепаду та репресивності, мономісто Рур стало магнітом для туристів. Всього за 20 років депресивний район став сучасним постіндустріальним центром. Планова модернізація, підвищення технологічності виробництва за допомогою автоматизації та комп'ютеризації, впровадження програм з оздоровлення екології міста – це ті ключі, які можуть відродити мономісто. Тому, наша влада теж повинна підтримувати розвиток таких мономіст держави, створюючи сприятливий бізнес-клімат в країні. Я, також вважаю, що і власники містоутворюючих підприємств  повинні бути більш соціально відповідальними та зацікавленими в розвитку економічного різноманіття в місті, оскільки в кінцевому підсумку від того, наскільки успішним буде місто, залежить і успіх самого підприємства. А поява, наприклад, нових виробництв, розвиток малого і середнього бізнесу знизить залежність мономіст від одного-двох великих містоутворюючих підприємств і дасть поштовх до формування повноцінного середнього класу, підвищенню рівня життя в країні в цілому.  І не треба забувати про екологію, бо нам в цьому світі жити!