Все, що потрібно знати про Росію, Бісмарк вже все сказав
Ще у дев’ятнадцятому столітті
Наскільки ж мав рацію німецький канцлер Отто фон Бісмарк, який заявив іще в ХІХ столітті, що «договір із Росією не вартий того паперу, на якому написаний»…
Зрозуміло й цілком природно, що «Великий договір» між Україною й Росією про дружбу, співробітництво й стратегічне партнерство, підписаний двадцять років тому, Бісмарк, не читав.
Але немає сумнівів, що якби цей документ потрапив Залізному канцлеру до рук, він би його прочитав, потім оцінив теперішній рівень дружби й стратегічного партнерства між двома країнами, і, пирхнувши у свої пишні пруські вуса, сказав би: «О, майн Готт, як же не помилявся…».
Оскільки «Великий договір» — це угода між Україною й РФ, у якій «закріплювався принцип стратегічного партнерства, визнання непорушності кордонів, поваги територіальної цілісності й взаємного зобов’язання не використовувати свою територію на шкоду безпеці одне одного»…
Тож заява МЗС РФ, якою міністерство розродилося у зв’язку з ювілеєм, що у них там, у їхній Москві, «немає сумнівів, що рано чи пізно ми прийдемо до необхідності відновлення повноцінних зв’язків між нашими країнами й народами», саме звідти — із часів, які надихали Бісмарка
Хіба що для відновлення «любові між братніми народами» потрібно, на думку МЗС РФ, подолати одну невелику перешкоду. «На жаль, — пише головне дипломатичне відомство РФ, — державний переворот у Києві в 2014 р. призвів до того, що сьогодні наші взаємини далекі від духу й букви Договору 1997 року»…
Тобто всьому провиною «державний переворот у Києві»…
Після якого, треба розуміти, лиха київська хунта спершу відняла у мирної Росії Краснодарський край. Потім створила ВБР і ББР – Воронезьку й Білгородську бананові республіки. Ввела туди свої війська для підтримки сепаратистських режимів. Убила тисячі мирних російських громадян. Знищила економіку регіону. І веде гібридну війну, щосили насаджуючи «український світ»…
Але, як тільки хунта впаде, все швиденько повернеться на круги своя…
Пригадується, двадцять років тому, у часи обговорення «Великого договору», тодішній президент РФ Борис Єльцин заявив: «Прокидаючись вранці, я запитую себе: що ти зробив для України?»..
Із яким питанням прокидається нинішній президент РФ, достеменно невідомо. Але те, що зробив і продовжує четвертий рік поспіль робити для України Володимир Путін, у міжнародному праві інакше, аніж військовий злочин, не називається…
До речі, сім років тому Україна й Росія підписали ще один договір. Відомий як «Харківські угоди», або «Пакт Медведєва-Януковича».
У якому були закріплені кілька позицій, які ставили Україну в жорстку залежність від «стратегічного партнера».
Починаючи від узаконювання фактично безкінечного перебування на території України Чорноморського флоту й закінчуючи цінами на газ і спільним будівництво Керченського мосту…
Після анексії Криму Держдума РФ цей документ денонсувала. Україна, у силу якихось дивних аргументів, ні.
Чи потрібен Україні на тлі російської військової агресії «Великий договір» — це питання.
А ще більше питання – чи не є чинний договір про «дружбу» з агресором тонким тролінгом українського народу?
Так самісінько, як і німе запитання до української влади, чому на четвертому році війни з РФ цей договір дотепер не денонсований Верховною Радою?
У нас депутати що роблять? Чекають, поки РФ висуне чергові претензії на чергову Кемську волость?…
Чи, якщо вже трапилася нагода, почати процес денонсації, пам’ятаючи ще одну фразу Отто фон Бісмарка, сказану перед початком Берлінського конгресу, який почав свою роботу рівно 139 років тому. Конгресу, де проти Росії, як і сьогодні, була налаштована Європа.
Отож перед початком конгресу німецький канцлер сказав: «Ніколи не вірте росіянам, бо росіяни не вірять навіть самі собі»…