Про мораторій на експорт деревини та велику політику
В умовах війни з Москвою нам потрібен жорсткий прагматизм як основа нашої зовнішньої політики
Вчора всі (і я в тому числі) обговорювали заяви Олланда про «вибори» на окупованих територіях. А сьогодні давайте обговоримо ще одну тему, яка красномовно показує слабкість зовнішньої політики української влади і те, як насправді працює велика міжнародна політика.
Мова йде про те, що ЄС вимагає від України відмінити мораторій на експорт необробленої деревини і обіцяє не дати нам черговий транш кредиту (600 млн. євро), якщо цього не буде зроблено.
Введення цього мораторію - одне з небагатьох раціональних та потрібних для української економіки рішень, які були прийняті останнім часом. Якщо раніше можна було просто вивозити з України сировину (ліс-кругляк), то тепер це заборонено - деревину вивозити можна лише після обробки, коли вона стала меблями, паркетом, папером, дошками і т.д. Тобто утворилася додана вартість - запрацювали деревообробні підприємтва, пішли інвестиції, з'явилися нові робочі місця.
До речі, активно йдуть інвестиції з Європи - лише в одне з підприємств на Рівненщині зайшло 20 мільйонів євро зі Швеції.
Статистика це красномовно підтверджує - лише за неповний рік дії мораторію деревообробна галузь зросла на 15%, меблева - 12%, а обсяг імпорту верстатів для обробки дерева збільшився у 3,5 разів. І це на фоні загального падіння виробництва. Ця позитивна динаміка в галузі дає ефект і на всю економіку - люди заробляють гроші, які витрачають і тим самим стимулюють виробництво в інших галузях.
Є і екологічний аспект - адже можливість вивозу сировини провокує тотальну вирубку лісів.
Так от, зараз від України вимагають цей мораторій зняти - тобто знову перетворити Україну виключно на постачальника сировини, натомість захистивши своїх виробників.
Замість того, щоб створювати можливість українцям заробляти самим і ні в кого нічого не просити, нам пропонують заради кредиту згортати власне виробництво та позбавляти своїх громадян робочих місць. Кредиту, який не є благодійсністю, а який нам треба повертати з відсотками.
Так, це жорстко і цинічно, але так влаштована велика політика - кожен захищає виключно власні інтереси. Головна біда в тому, що на це очевидно не здатна нинішня українська влада - яка не може захисити наші національні інтереси. Тому іноземні гравці, відчуваючи цю слабкість - намагаються вирвати максмум для себе.
Треба домовлятися з партнерами, шукати компроміс, але не поступатися своїми стратегічними інтересами. Це і є мистецтво політики.
Ця історія ще раз доводить, що в умовах війни з Москвою нам потрібен жорсткий прагматизм як основа нашої зовнішньої політики. Жодних рожевих окулярів і очікувань, що хтось нас пожаліє і просто так допоможе. Ніхто і ніколи цього не зробить. Лише прагматичний розрахунок та наполеглива праця на збільшення власної сили та впливу - єдиний шлях для всіх держав в усі часи.