Вони покинуть Росію, тільки ми в Україні будемо залишатися там, де були і є

Віталій Мутко, російський екс-міністр спорту, а нині вже віце-прем'єр (щоправда, не зі спортивних питань, а з якихось там іще) рішенням Міжнародного олімпійського комітету пожиттєво не сміє з'являтись як офіційна особа на жодній з майбутніх Олімпіад. Цю високу відзнаку Мутко (от уже промовисте прізвище!) отримав за нашумілі мутки з використанням допінґу спортсменами його країни зокрема на минулій зимовій Олімпіаді.

Щодо футбольного Чемпіонату світу аналогічного обмеження для пана віце-прем'єра офіційно (даруйте повторне вживання цього нудного слова) начебто й не існувало. Згідно зі свідченнями журналістів Мутка було зауважено на всіх п'яти матчах російської збірної - і не де-небудь, а у VIP-ложі, серед найвагоміших гостей і глядачів. Або, висловлюючись образно, - серед табунів найгрубших риб цього мундіалю. Єдине обмеження, яке все ж було застосовано до його особи, полягало начебто в тому, що Мутко в жодному разі не смів підходити заблизько до президента ФІФА Джанні Інфантіно. Перебуваючи протягом матчу в тій самій ложі, обидва достойники мали триматись якомога далі один від одного і щосили вдавати, наче в житті ніде, ніколи і з жодного приводу не перетиналися.

Таке дистанціювання і дивне, і зрозуміле водночас. Дивне - бо як же можуть упритул не бачити один одного президент ФІФА і донедавна найвищий за посадою спортивний функціонер країни, яка от саме провела й завершила центральний для ФІФА турнір? Зрозуміле - бо ставши своєрідним цапом-відбувайлом за допінґові повномасштабні махінації, Мутко змушений був узяти на себе всю, як тепер кажуть, токсичність. Видатна роль особистості в історії не завжди сприяє самій особистості. Президентові ФІФА, мабуть, нашепотіли, що від Мутка, як і від гріха, варто утримуватись. Президент це затямив і начебто не підвів.  

Інфантіно - прізвище теж по-своєму промовисте. Його слова, мовлені на урочистому прийнятті під закриття мундіалю, підкуповують і вражають саме дитинністю, щоб не сказати інфантилізмом. Цей чемпіонат, сказав Інфантіно, «допоміг змінити погляд людей на Росію». Розуміти цю фразу слід, напевно, так, що до мундіалю «погляд людей» на Росію був радше негативний. І в усьому світі на Росію дивилися не інакше, як на імперію зла та породження пекла. Але завдяки мундіалю Росія знову серед усесвітніх улюблениць і фавориток. Відтепер ніхто на світі й не подумає думати про Росію погано. Неоголошені війни, порушення прав людини, політв'язні, анексія територій, підтримка маріонеткових сепаратизмів? Яка дурниця! Головне - цей прекрасний мундіаль.

Удавшися до таких відвертих і наївних лестощів, президент ФІФА понад усе прагнув сподобатися тому найважливішому слухачеві, який стояв поруч - президентові Росії. Можливо, він навіть маніпулював ним, Владіміром Путіним. Інфанти часто і часом доволі вміло маніпулюють дорослими. Ти хочеш від мене почути, що це твоя перемога? Ти зараз це від мене почуєш.

Однак можливе й таке, що Інфантіно нічиїх сподівань та очікувань угадувати не намагався й ніким не маніпулював, а просто слухняно виголосив те, про що наполегливо попросили самі господарі мундіалю. Скажи, мовляв, друже-президенте, що нас тепер усі на світі знову люблять, а ми за ціною не постоїмо. І він сказав, а його слухач, який стояв поруч, не міг не закріпити перемогу словами про розвіяні стереотипи і міфи. Щоправда, у фігурі замовчування лишилося нез'ясованим, що саме вдалося розвіяти. От, скажімо, російські танки й міномети на Донбасі - це міф чи стереотип? Або авіаудари в Сирії? А хімічні теракти в Солсбері? А тортури на політв'язнях - фізичні, психічні й моральні? Що тут міф, а що стереотип - хто нам тепер пояснить?

Але ніхто нічого пояснювати вже не буде. Джанні Інфантіно, якого владно покликала рідна штаб-квартира в Цюриху, покидає таку гостинну (щодо нього) Росію. Покидають її президент Макрон з дружиною та пані президентка Хорватії. Вони гідно відпрацювали свій державницький обов'язок перед власними націями і не менш гідно відіграли фінал. Покидають Росію десятки тисяч іноземців-уболівальників, зачарованих нестерпною легкістю мундіального буття і неочікуваною привітністю господарів, а надто ж милої російської поліції, про яку їм вічно розказували небилиці, що нібито вона жорстока, жахна і життєво небезпечна.

Усі вони покинуть Росію вже сьогодні й зітхають із полегкістю.

І тільки ми в Україні будемо залишатися там, де були і є.