Валютна «лихоманка» в Україні вигідна тим, хто її організовує

Як відомо - мудрі люди вчаться на чужих помилках, а не дуже грамотні - і чужі повторюють і своїх повно роблять. Я давно говорив, що потрібно уважно вивчити уроки кризи 2008-2009 рр. Як показує досвід, в умовах України самий найгірший захід – обмеження і заборона.

По-перше, треба виходити з того, що економіка України швидко інтегрувалася у систему тіньових фінансових потоків, використовуючи стандартні інструменти маніпулювання цінами експорту та імпорту, а також фінансові інструменти. Кумулятивний відтік тіньового капіталу з країни за період з 2000–2008 рр. становив 82 млрд дол. США, а за два останні роки – більше 60 млрд. долл США. Ця сума більше як в 5 разів перевищує офіційні резервні активи України, майже утричі – видатки зведеного бюджету на охорону здоров’я і освіту, в 6 разів – обсяг прямих інвестицій. За кумулятивним відтоком тіньового капіталу Україна входить до двадцятки «країн-лідерів».

Україна має найбільший неформальний сектор. Тіньова економіка становить більше 50% офіційного ВВП. Тому при бажанні – Україну можна було б доларами «закидати» всю.

Дефіцит доларів на внутрішньому ринку України створений штучно, насамперед через заниження грошової оцінки експорту; штучне завищення ціни імпорту та цілого ряду інших факторів, які використовуються в інтересах олігархічних структур.

По-друге, вільний обмінний курс потрібно було впроваджувати ще в травні-червні 2012 року. Штучне здержування курсу також сприяло рецесії в економіці країни. Неминучість девальвації національної валюти штучно підігрівалась і непродуманою політикою Національного Банку України.

Якщо є попит на валюту – не треба нічого забороняти – це тільки підсилює ажіотаж, паніку, а старатися всіма можливими засобами задовольняти попит. Для цього потрібно пропонувати привабливі депозитні програми для акумулювання коштів населення в банківських структурах; створювати державні (під гарантії Уряду) житлові фонди для будівництва житла, формувати свого роду державні житлові облігації, які потім можна було б обміняти через житлові програми на квадратні метри житла тощо. Врешті решт – реально займатися ринком землі, а не імітувати якусь земельну реформу. Потрібно реально, показати, що скупка валюти є не самим кращим способом заощадження на період кризи.

Щодо валютного ринку, то, здається, цілісної концепції валютного регулювання взагалі не існує. Тим більше, не йдеться про концепцію, узгоджену зі стратегією і тактикою заходів зовнішньоторговельної та інвестиційної політики Уряду, яка власне і повинна підкріплюватися та підтримуватися заходами валютного регулювання. У нас валютне регулювання існує саме по собі, що постійно відчувають на своїх гаманцях і окремі громадяни, і великі корпорації.

Але головне – треба нарешті розпочинати реальні реформи – медичну, пенсійну, страхову, а не тільки говорити про них.

Щодо реальних кроків Уряду і Національного Банку в кризових умовах, на мій погляд було б доцільно наступне: на період 2012 – першої половини 2013 року - обов’язковість 100%-го продажу експортерами валютної виручки на внутрішньому ринку України; заборонити повернення ПДВ на ті обсяги експорту, що здійснюються через офшори; ввести додатковий 20%-й податок на всі транзакції, що здійснюються через офшори; на період 2012 – першої половини 2013 року - ввести 20%-й податок на закупівлю валюти задля потреб некритичного імпорту продукції; повернути в Україну незаконно вивезені її валютні резерви і не допускати нових випадків і «хвиль відпливу» доларів з внутрішнього ринку України – це більше 150 млрд. долл США; обсяги незаконних транзакцій по виведенню коштів за кордон вважати збитками держави Україна.

Щоб запобігти банківській кризі, НБУ доцільно прийняти низку рішень, які встановлюють принципи рефінансування комерційних банків з проблемами короткострокової ліквідності під час проявів ознак фінансової кризи. Для запобігання валютній кризі необхідно виробити комплекс заходів, які не дозволять валютним спекулянтам розхитувати курс. При цьому НБУ має й надалі проводити політику збільшення волатильності курсу задля зниження ризиків розбалансування платіжного балансу.

Хочу наголосити також на тому, що для підтримки платіжного балансу слід запобігати відтоку капіталу. Треба розглянути досвід Польщі в частині недопущення трансферту капіталу з дочірніх банків до материнських та обмеження відтоку банківського капіталу на рівні 5% від статутного капіталу.

Крім того, одне з головних завдань сьогодення – відновлення Програм співробітництва з Міжнародним валютним фондом. Кредит МВФ – це страхування надійності. Його транші спрямовані насамперед на стабілізацію валютних резервів і банківської діяльності. Цей кредит є своєрідним показником того, що міжнародні фінансові організації довіряють Україні і бачать її своїм партнером. Якщо МВФ побачив в Україні можливості для реалізації своїх проектів, то міжнародні інвестори спокійніше вкладатимуть капітали в Україну.