Чому зростають ціни

Ціни в Україні зростають тому, що війна робить дорожчими виробництво й доставку товарів, руйнує інфраструктуру та посилює залежність від імпорту. До цього додаються податкові й тарифні рішення, сезонні коливання та перенесення курсових змін у собівартість і за таких обставин стійке приборкання інфляції потребує відновлення пропозиції. Процентна політика може стримувати поширення цінових шоків, але її можливостей недостатньо, щоб усунути їхні першопричини.

Вересневі дані Держстату показали масштаб проблеми: споживчі ціни зросли на 2,1% за місяць і на 10% проти вересня минулого року. Для родини, доходи якої не змінилися, це означає скорочення купівельної спроможності, а якщо значна частина бюджету йде на товари, які дорожчають швидше за середній показник, втрати відчуваються ще гостріше.

Що стоїть за вересневим стрибком

У вересні яйця подорожчали приблизно на 44% (це вже третій раз на рік кури не дають досягти цільового показника по інфляції для НБУ), цукор – на 8%, освітні послуги – на 17%, пальне – на 5%. Водночас овочі подешевшали приблизно на 2%, фрукти – на 6%. Така різноспрямованість показує, наскільки важливими залишаються обставини на конкретних ринках. Початок навчального року, сезонна зміна пропозиції продовольства й подорожчання пального мають різну природу та потребують різних відповідей.

Однак найбільше підвищення ціни окремого товару не обов’язково означає найбільший внесок у загальну інфляцію. Цей внесок залежить і від ваги товару у споживчому кошику. Так само одноразовий перегляд плати за навчання не означає, що освітні послуги дорожчатимуть такими темпами щомісяця. Для оцінки стійкості інфляції потрібно відділяти сезонність від тривалого зростання витрат.

Є й ознаки ширшого цінового тиску. Так базова інфляція у вересні становила 2% за місяць і 8,8% за рік. Цей показник зменшує вплив найбільш мінливих та адміністративно регульованих компонентів і його зростання означає, що пояснювати всю інфляцію лише яйцями (улюблена тема деяких монетаристів) чи тарифами недостатньо. Водночас базова інфляція також може відображати подорожчання енергії, перевезень та імпортних складових, поступово перенесене на інші товари й послуги.

Війна збільшує собівартість

Кожне пошкоджене енергетичне підприємство, склад або транспортний вузол створює додаткові витрати. Масштаб тиску видно з промислової статистики. У серпні 2026 року ціни виробників промислової продукції були на 37,3% вищими, ніж роком раніше. За місяць вони зросли на 0,9%; Держстат пов’язував це передусім із подорожчанням у секторі постачання електроенергії, газу, пари та кондиційованого повітря. Це показник цін реалізації промислової продукції, а не прямий вимір усіх витрат бізнесу, проте він характеризує середовище, в якому працюють виробники.

Промислова інфляція не переходить у споживчу у співвідношенні один до одного. Частину подорожчання підприємства покривають власною маржею, частину компенсують економією, а частину перекладають на покупця із затримкою. Тому 37,3% не є прогнозом майбутнього зростання цін у магазинах, а це свідчення суттєвого тиску, який ще може позначатися на роздрібному ринку.

До енергетичних і логістичних проблем додається нестача працівників. Підвищення оплати праці потрібне людям і допомагає утримувати персонал. але коли продуктивність обмежена перебоями електропостачання та зруйнованими потужностями – зростають витрати праці на одиницю продукції. Відповіддю мають бути інвестиції в обладнання, підготовку кадрів і повернення людей до зайнятості.

Чому слабка економіка також має інфляцію

Низькі доходи значної частини населення не виключають інфляційного тиску з боку попиту. Важливе співвідношення платоспроможного попиту з можливостями виробництва. Якщо пропозиція скорочується через руйнування, навіть незмінні сукупні витрати можуть підтримувати зростання цін тому бюджетні виплати й закупівлі зберігають доходи та зайнятість, але за обмеженої пропозиції частина додаткового попиту переходить у подорожчання або імпорт.

Однак, це не аргумент для скорочення необхідних оборонних видатків, а вимога ретельно визначати пріоритети цивільних витрат і синхронізувати їх із відновленням виробничих потужностей. Важливе й джерело коштів: зовнішня допомога, податки, внутрішні запозичення та емісійне фінансування мають різні наслідки. Саме зростання бюджетних видатків не означає автоматичного «друку грошей».

Крім того, очікування наступного подорожчання можуть змінювати поведінку підприємств і споживачів. Бізнес закладає ризики в нові контракти, а покупці за можливості прискорюють закупівлі. Так початкове зростання витрат здатне отримати продовження. Саме тому підтримку виробництва потрібно поєднувати з довірою до гривні та передбачуваною економічною політикою.

Як імпорт і державні рішення впливають на ціни

Валютний курс впливає не лише на готові імпортні товари. Торговельний дефіцит посилює валютну вразливість, але сам по собі не є універсальним поясненням інфляції. Імпорт одночасно заповнює дефіцит товарів і стримує подорожчання на внутрішньому ринку, а зовнішнє фінансування підтримує можливість оплачувати необхідні закупівлі та валютну стійкість. Обмежувати імпорт без готової внутрішньої альтернативи означало б створювати додаткові ризики дефіциту й підвищення цін.

Стратегічне завдання полягає у відновленні конкурентного виробництва та експорту. Потрібні підприємства, здатні постачати товари належної якості за прийнятною ціною. Формальне імпортозаміщення, яке робить продукцію дорожчою або залежить від постійних бюджетних дотацій, не забезпечить цінової стабільності.

Держава також формує частину цінового тиску. Зокрема, у 2026 році діють вищі акцизи на пальне: стандартна ставка для дизельного пального зросла з 215,7 до 253,8 євро за тисячу літрів . Ця зміна відбулася з початку року, тому не може самостійно пояснити вересневий стрибок. Проте вона підвищила податкову складову вартості перевезень і виробництва. На кінцеву ціну додатково впливають світові котирування та курс гривні до євро.

Тарифні рішення теж потрібно оцінювати разом із їхніми наслідками для доходів населення та собівартості бізнесу. Тривале утримання тарифів нижче витрат без визначеного джерела компенсації накопичує борги й погіршує стан інфраструктури. Різкі підвищення перекладають накопичені проблеми на споживача. Потрібні перевірка витрат постачальників, передбачуваний графік змін і адресна допомога тим, хто не може оплатити необхідні послуги.

Чого можна вимагати від Національного банку

У вересні НБУ підвищив облікову ставку до 16%, тому вища дохідність гривневих заощаджень може стримувати попит на валюту й допомагати утримувати інфляційні очікування. Ці канали мають значення навіть тоді, коли початковий імпульс до подорожчання прийшов з енергетики чи зовнішніх ринків, тому твердження про повну безпорадність монетарної політики було б надмірним.

Проте вища ставка не відновлює електростанцію, не скорочує транспортний маршрут і не збільшує пропозицію яєць. Вона може здорожчувати фінансування запасів, ремонту та модернізації. Для підприємства, яке адаптується до воєнних втрат, це додаткове обмеження. Величина цього ефекту залежить від умов кредитування, ризику позичальника та доступу до програм підтримки, тому її потрібно вимірювати.

Обґрунтована критика НБУ має стосуватися співвідношення результату й економічної ціни його рішень. Регулятор повинен показувати, наскільки зміна ставки стримує інфляцію через курс та очікування, як позначається на кредитуванні й які альтернативні рішення розглядалися. Вересневе зростання цін саме по собі не доводить неефективності вересневого підвищення ставки: монетарна політика діє із запізненням. Але суспільство має право вимагати переконливих розрахунків її очікуваного ефекту.

Важливий і строк повернення до інфляційної цілі. У липневому прогнозі НБУ передбачав інфляцію 10% наприкінці 2026 року, 6,9% у 2027 році та 5% у 2028 році, а уже у вересні річний показник досяг 10%. Це посилює потребу в актуалізації прогнозу, хоча ще не визначає результат грудня: на нього вплинуть наступні місячні зміни цін і база порівняння.

Вважаю необхідним публічно переглянути достатність гнучкості монетарної стратегії в умовах тривалої війни. Допустиме тимчасове відхилення від цілі та строки його усунення потрібно обґрунтовувати станом виробництва й характером шоків. Підвищення самої числової цілі не здешевить товари, а без переконливого пояснення може погіршити очікування. Показовим є підхід, викладений ЄЦБ у вересні: реакція на шок пропозиції має враховувати його тривалість і ризик закріплення інфляції, а повернення до цілі може бути поступовішим, щоб зменшити втрати економічної активності.

Як зменшити інфляцію і захистити доходи

Антиінфляційна політика має включати конкретні заходи з розширення пропозиції. Кредитні гарантії та часткову компенсацію процентів варто спрямовувати на проекти, які усувають виробничі обмеження: енергозабезпечення, переробку, зберігання продовольства, заміну знищеного обладнання. Потрібні прозорий відбір, визначена бюджетна вартість і перевірка результату. Такі інвестиції можуть зменшувати ціновий тиск у середньостроковій перспективі, але спочатку збільшують попит на обладнання та валюту. Цю послідовність необхідно враховувати у фінансуванні.

Окремий напрям – конкуренція. Антимонопольний комітет має перевіряти ознаки зловживань на ринках із різкими ціновими стрибками, а доказами повинні бути поведінка компаній, структура витрат і торговельних націнок. Сам факт подорожчання ще не доводить змови, тому прозорі закупівлі та доступ нових постачальників можуть знижувати витрати без адміністративного встановлення збиткових цін.

Відомо, що захист людей потребує адресності. Домогосподарства з невеликими доходами витрачають більшу частину коштів на базові потреби й мають менше можливостей пристосуватися до подорожчання. Дослідження МВФ, оприлюднене 6 жовтня, також наголошує на тривалих наслідках продовольчих та енергетичних шоків і перевагах тимчасової адресної підтримки перед широкими субсидіями цін. Для України це аргумент на користь своєчасних житлових субсидій та допомоги найбільш уразливим родинам із визначеним джерелом фінансування.

Уряд і НБУ мають узгоджувати оцінки впливу бюджетних, податкових, тарифних та монетарних рішень, зберігаючи повноваження й відповідальність кожної інституції, тому коли держава підвищує витрати виробництва, а потім намагається компенсувати наслідки лише дорожчим кредитом, адаптація бізнесу ускладнюється. Потрібна спільна оцінка того, як кожне рішення позначиться на випуску продукції, зайнятості, валютному ринку та цінах.

Навіть сповільнення інфляції не повертає колишні цінники: воно означає повільніше подорожчання. Реальне полегшення для людей настане тоді, коли доходи стійко випереджатимуть ціни завдяки продуктивній зайнятості та відновленню економіки. Тому результат антиінфляційної політики потрібно оцінювати одночасно за ціновою стабільністю, здатністю підприємств виробляти й купівельною спроможністю громадян.