Кредити енергетичної галузі. Про реальність та бутафорію
Зараз банківська система не підтримує економіку, а посилює шоки
НБУ часто рапортує, що банки профінансували 33 млрд грн кредитів у енергетичній сфері, що забезпечило створення 1,4 ГВт потужностей або 1/3 від потреб. На перший погляд – хороша інформація. Але….
Має місце чергова порція чергового «таргетуванння» від НБУ. 33 млрд грн кредитів – це капля в морі відносно масштабів української економіки та потреб у її відновленні. Для прикладу – річний обсяг промислового виробництва України складає 4,1 трлн грн, обсяг реалізації продукції енергетики – 1,1 трлн грн. НБУ говорить про 33 млрд грн, як про якусь гігантську цифру, не розуміючи ні масштабів економіки, ні масштабів енергетичної галузі України.
Далі – більше. Вказані цифри – це не кредити «в енергетику», а кредити на вирішення енергетичних проблем бізнесу. Тому порівнювати їх з потребами первинної генерації – щонайменше некоректно. Натомість масштаби «кредитного проникнення» безпосередньо у енергетичну сферу залишаються вельми скромними.
Згідно зі статистикою НБУ станом на 1 лютого 2026 р., обсяг банківських кредитів за видом діяльності «Постачання електроенергії, газу, пари та кондиційованого повітря» складає лише 59 млрд грн (нетто-залишок) і за рік скоротився на 2,7 млрд грн! Обсяг кредитів енергетикам складає лише 5% від обсягів річної реалізації енергетичної продукції. Середня вартість гривневих кредитів для енергетики складає 20,5% річних (що на 4 відс. п. вище середніх кредитних ставок бізнесу).
Обсяг наданих банками енергетичних кредитів на два порядки нижчий реальних потреб енергетичного сектору. За оцінками експертів Світового банку, Єврокомісії та Уряду України, які відображено в звіті RDNA5, фінансові потреби для відбудови енергетичного сектору становлять $90,6 млрд або 3840 млрд грн на початок 2026 року.
Тепер щодо вартості «кредитної експансії». Політика НБУ призводить до накачування економіки супердорогими кредитами (вартість яких в рази перевищує економічне зростання в країні), що загрожує фінансовій стабільності як банків так і бізнесу. Темпи поточного економічного зростання становлять лише близько 1,5-2,0% в рік, інфляція – близько 7-10% в рік (такими ж є і прогнози на 2026 рік). В цих умовах видавати та брати кредити під 20-30% річних (тобто значно вище очікуваних темпів приросту обсягів виробництва) є авантюрою, яка підриває фінансову стабільність. Такі кредити беруть лише галузі із гарантованим приростом попиту або гарантованими державними субсидіями.
Загалом, обсяги фінансового посередництва банків залишаються мізерними. Станом на кінець 2025 р. в країні накопичено колосальні обсяги заощаджень у бізнесу та населення: близько 10,5 трлн грн загалом, з яких у формі банківських вкладів – 3,2 трлн грн, у формі готівкової іноземної валюти поза банками – 6,1 трлн грн (в еквіваленті). Натомість обсяг працюючих банківських кредитів станом на кінець 2025 р. становить лише 1,1 трлн грн, з яких 30% – пільгові кредити за підтримки Уряду. Це сигналізує про вкрай неефективну роботу сфери фінансового посередництва.
НБУ впродовж останнього десятиріччя догматично використовує інструмент ключової процентної ставки виключно в напрямку стримування кредитного процесу. Рівень ключової процентної ставки перманентно встановлюється на значеннях, які суттєво перевищують рівень поточної інфляції. Це робить кредити економічно нерентабельним інструментом для бізнесу!
Зараз банківська система не підтримує економіку, а посилює шоки. З часом така ситуація переростає в фундаментальну проблему – нівелювання інституту фінансового посередництва в країні. Бізнес перестає розглядати залучення кредитного ресурсу в якості джерела свого розвитку. Більшість інвестицій фінансується за рахунок власних коштів або залучених державних чи іноземних грантів.
Що стосується фінансової стабільності то слід зауважити, що фінансова стабільність в українській економіці цілком і повністю забезпечена масштабним використанням ресурсу міжнародної допомоги, а не політикою чи діями НБУ, який лише виступав як транзитер міжнародної допомоги для закриття валютних розривів.
Говорити ж про загрозу фінансовій стабільності з боку «кредитної експансії» («кредитного проникнення бізнесу»), в умовах коли рівень ринкового кредитування становить не вище 10% ВВП – це просто абсурд. Куди більшу загрозу фінансовій стабільності становлять ті космічні процентні ставки які бізнес, населення та держава змушені платити за позики банків, дякуючи процентній політиці НБУ.
Стратегія розвитку кредитування від НБУ – це повна бутафорія. Зараз банки мають дохідність у 35% річних на державних грошових потоках. Спочатку банки позичають Уряду під 16% річних, а потім коли Уряд витрачає ці кошти на економіку і вони потрапляють на рахунки клієнтів – банки кладуть ці ж кошти Нацбанку під депозит 19% річних. 16+19=35% річних – гранична безризикова дохідність банків на державних доходах (раніше в 2023 р. доходило і до 45% річних).
Ось так безризиково банки мають 35% річних, і ніяке «ринкове» кредитування в цих умовах розвиватися не буде!