«Північний потік-2» та уроки для України

В кінці минулого року Бундестаг в екстреному порядку прийняв закон, яким граничний термін введення в дію «Північного потоку-2» встановлювався на 24 травня 2020 року. Це послаблення давало можливість «Газпрому» все-таки завершити будівництво трубопроводу. Але відразу після цього США ввели санкції проти компаній, які власне і займалися укладанням труб для «Північного потоку-2». В результаті швейцарська компанія Allseas відмовилася від прокладки останньої ділянки. У Росії заявили, що їх трубоукладач «Академік Черський» впорається з роботою не гірше швейцарців.

З цікавості періодично заходив на сайти, де можна відстежити знаходження кораблів. І відразу склалася впевненість, що не впорається «Академік Черський» - вийшов він з верфі Находки в кінці січня (втратили місяць), йшов через Індійський і Атлантичний океани майже 30 тисяч кілометрів в супроводі кораблів ВМФ Росії. Судно на шляху з Далекого Сходу в Північну Європу обігнуло Африку, не обравши набагато коротший шлях через Суецький канал, тобто дотримувалося міжнародних вод, ймовірно, побоюючись, що через Суец його можуть не пропустити. Останній раз дивився на його місце розташування в кінці квітня - судно входило в Ла-Манш і позначало кінцевою точкою російську верф на Балтійському морі. Потім перестав стежити, бо дізнався, чому «Академік Черський» йде не до місця укладання труб, а в російську верф. Судно не має необхідного зварювального устаткування, тобто не готове до укладання труб. На балтійській верфі це обладнання повинні були поставити. Стало остаточно зрозуміло - до 24 травня відсутню ділянку труби «Північного потоку-2» встановлено не буде.

Звичайно, Росія не складала рук - в німецький регулятор були передані дані про економічно функціональне завершення проекту і мільярдні інвестиції, заявка на звільнення від дії газових директив ЄС. Хитрість «Газпрому» базувалася на тому, що всі фінансові інвестиції в проект «Північний потік-2» здійснені до травня 2020 року. Але маневр не вдався - Федеральне мережеве агентство Німеччини в цей раз було непохитним. «Регулятор вважає, що газопровід «Північний потік-2» не відповідав критерію «завершення проекту» до 23 травня 2019 року відповідно до статті 28b, параграфу 1, пункту 1 федерального закону про енергетичне господарство ФРН» - йдеться в рішенні регулятора.

Таким чином, «Північний потік-2» підпадає під дію Газової директиви ЄС, норми якої вимагають від морських газопроводів, що йдуть до країн ЄС відповідати вимогам про поділ видів діяльності з постачання і транспортування газу, а також щодо доступу до них третіх осіб. «Газпрому» у зв’язку з вимогами газової директиви можна буде завантажити «Північний потік-2» тільки наполовину. Все це ставить під велике питання рентабельність багатомільярдних інвестицій «Газпрому» і окупність проекту, в який разом з «Газпромом» інвестували великі світові енергетичні компанії і європейські банки. Що аж ніяк не поліпшить їхнє ставлення до Росії.

Тут саме час відчути задоволення від невдач країни-агресора, від усвідомлення того, що газотранспортна система України ще довго буде потрібна Росії для поставок газу в Європу, що держбюджет нашої країни буде щорічно отримувати мільярди доларів. Все так, але є в цій історії повчальні і насторожуючи чинники.

В цілому лояльна до Росії німецька політична еліта дала чітко зрозуміти, що більше не має наміру терпіти постійну невідповідність обіцянок і їх виконання. Німців більше не цікавлять проблеми партнерів, які стають їх, німців, проблемами. Вони не готові і далі закривати очі на невиконання зобов'язань.

Потрібно розуміти - точно так, як у випадку з «Північним потоком-2» вчинила Німеччина по відношенню до Росії, вона, та й Євросоюз в цілому, скоро почнуть ставитися і до України. Думаю, не потрібно перераховувати ті зобов'язання, які ще з 2014 року наші керівники брали перед своїми європейськими партнерами, але не виконували їх?

Наведу приклад. У службових питаннях - очолюю кафедру регіоналістики і туризму в КНЕУ - цікавлюся проблемами в'їзного туризму. Однією з причин обережного ставлення потенційних туристів до нашої країни є погана екологія. Тут ніби і сперечатися нема з чим (хоча, в Західній Україні з цим питанням все непогано, напевно, і даний фактор теж відіграє роль в тому, що там туризм розвивається динамічно). Але Україна брала чіткі і конкретні зобов'язання в питаннях екології.

В рамках Угоди про Асоціацію з ЄС та Договору про приєднання до Європейської енергоспільноти Україна зобов'язувалася з січня 2018 року розпочати впровадження плану щодо зниження рівня шкідливих викидів з ТЕС і ТЕЦ. Згідно з прийнятими зобов'язаннями, Україна повинна до 2028 року знизити викиди пилу і оксидів сірки в 48 разів, до 2033 зменшити викиди оксиду азоту в 18 разів. Для цього був підготовлений Національний план по зниженню шкідливих викидів від великих спалювальних установок. А далі все пішло в нашому звичному стилі. Грошей на реалізацію плану немає, термін реалізації плану потрібно переносити, якщо не відкоригувати план, то це призведе до вимушеної зупинки роботи 22 енергоблоків в період з 2020 по 2025 роки і у нас буде дефіцит електроенергії. Вибачте за жорсткість по відношенню до керівників кількох попередніх урядів - про що думали, коли підписували договори і брали зобов'язання? Думали, що в черговий раз попросимо керівників ЄС поставитися з розумінням до наших проблем і вони в черговий раз увійдуть в наше складне становище? Загалом, станом на кінець минулого року з семи кроків, зазначених в постанові Кабміну для реалізації Національного плану, виконаний тільки один, причому найпростіший - створено робочу групу для реалізації проекту. І це лише один приклад нашої безвідповідальної інфантильної поведінки.

Скажу про ще одну проблему, з якою ми можемо скоро зіткнутися. Вона теж пов'язана з екологією і може вдарити по промисловості України. ЄС збирається впроваджувати протекціоністські екологічні інструменти - carbon border tax. Якщо говорити просто, тепер ставлення до імпортованої в ЄС промислової продукції буде залежати від карбонізації та екологічності виробництва в країнах-експортерах. Думаю, не потрібно зайвий раз говорити, що з цими питаннями в Україні справа йде не кращим чином. По суті, ЄС збирається ввести імпортне мито, завдяки якому європейські виробники будуть захищати свій ринок від продукції з Китаю, Туреччини, Росії. І з України теж. А наша промисловість до цього не готова від слова «абсолютно».

Час, коли європейці ставилися до нас, як до маленьких дітей, яких потрібно опікати і водити за руку, невблаганно минає. Йому на зміну йде час жорсткого раціоналізму. І той факт, що Євросоюз надав Україні за прискореною процедурою макрофінансову допомогу на 1,2 млрд. євро - не привід думати, що все буде як раніше, просто ЄС вважав за необхідне підставити плече Україні в боротьбі з коронавірусом.

Що по суті сталося з «Північним потоком-2»? Німеччина знайшла те рішення, яке дозволить не ускладнювати відносини з США, отримати необхідне для перезапуску промисловості додаткове джерело недорогого газу, убезпечила себе від енерго-політичного шантажу з боку Росії. Вищий пілотаж раціоналізму, на який нам потрібно рівнятися! І готуватися до того, що Європа і до України почне ставитися гранично раціонально. Та й чому вона повинна до нас ставитися по-іншому? Посилання на труднощі виконання зобов'язань, прикрі недоробки і прорахунки при плануванні вже не взяли до уваги у випадку з Росією. Перестануть їх приймати і щодо України.

Тому економічна політика України повинна стати набагато більш прагматичною, реалістичною і відповідальною. У світі економічного інтересу сподіватися на шляхетність політичних лідерів зарубіжних країн, від яких їх народи вимагають не романтики, а реального поліпшення свого добробуту, нам не доводиться. Україні пора починати дуже швидко дорослішати. Якщо ми цього не зробимо самі, нас змусять швидко подорослішати зовнішні обставини. Але тоді ми наб`ємо собі набагато більше шишок, ніж якщо почнемо змінюватися з власної волі.