Українська наука: час змінюватися!

Головним завданням подальшого розвитку НАН України я вважаю втілення в життя та наповнення реальним змістом Концепції розвитку Національної академії наук України, яка покликана «сприяти зростанню ролі вітчизняної науки як важливого чинника модернізації країни, збільшенню внеску Національної академії наук у забезпечення ефективного економічного і соціального розвитку України, її обороноздатності та національної безпеки». 

Водночас, слід зазначити, що з моменту затвердження «Концепції розвитку Національної академії наук України» минуло вже достатньо часу, суттєво змінився світ, навколишнє конкурентне середовище, технологічні устрої, інституційні, правові, фінансові й організаційні умови функціонування науки в інших країнах, які ще нещодавно суттєво відставали від України за рівнем розвитку науки, техніки й технологій, а наразі, треба відверто визнати, значно її випередили.

Аналізуючи причини такого відставання, я дійшов висновку, що в країні назріла необхідність  швидких змін в галузі академічної науки, докорінного реформування архаїчної структури організації науки взагалі, засадничих принципів управління фундаментальними й прикладними науковими дослідженнями, механізму взаємодії НАН України з суспільством, державою, владою, бізнесом, державними підприємствами тощо.

Більш того,  я впевнений, що ці зміни повинні носити еволюційний характер. А це потребує, в першу чергу, системних та комплексних корінних та наріжних нормативно-правових, інституційних, структурних, фінансових й організаційних перетворень, в результаті здійснення яких Національна академія наук України має нарешті почати відповідати викликам сьогодення, оперативно перетворюючись із архаїчної бюрократичної структури у сучасну модель організації науки, яка динамічно розвивається, забезпечуючи результатами наукових розробок владу, бізнес, реальний сектор економіки тощо. 

Слід наголосити, що ці системні перетворення слід розпочати  здійснювати  якомога скоріше, оскільки затримка в їх розробленні та реалізації у подальшому призводитиме до хронічного відставання темпів розвитку української науки від трендів, у руслі яких еволюціонують, а ще краще сказати, революційно й бурхливо розвиваються процеси перетворення фундаментальних та прикладних наукових досліджень у справжні драйвери економічного й соціального зростання.

Законодавчі зміни

Безумовно, основою таких перетворень мають стати системні зміни у законодавстві України, яке регламентує діяльність усієї системи Національної академії наук, її керівних органів, наукових колективів, які працюють у складі науково-дослідних інститутів Академії тощо.

Наразі нормативно-правовою базою функціонування Національної академії наук є Закони України «Про наукову і науково-технічну діяльність», «Про особливості правового режиму діяльності Національної академії наук України, національних галузевих академій наук та статусу їх майнового комплексу», «Про пріоритетні напрями розвитку науки і техніки», «Про державне регулювання діяльності у сфері трансферу технологій» тощо, котрі були прийняті достатньо давно і, як результат, не відповідають викликам сьогодення.

Окрім того, ці законотворчі акти, на жаль, не носять цільового характеру, вони за своєю сутністю орієнтовані на загальні рамкові умови організації наукових досліджень і не враховують, таким чином, специфіку функціонування академічної науки.

Саме тому я пропоную Президентові України та Уряду ініціювати розгляд питання щодо прийняття Закону «Про Національну академію наук України», а Верховній Раді України схвалити цей правовий акт.

При цьому хочу наголосити, що за умови прийняття такого закону, це стане першим прикладом не лише на теренах пострадянських країн СНД, але й в усьому світі, що вище політичне керівництво країни насправді серйозно й відповідально ставиться до розвитку національної академічної науки, розглядаючи її як справжній рушій економічного й соціального розвитку країни.

Хотів би проінформувати, що науковий колектив під моїм керівництвом провів величезну роботу й розробив відповідний законопроект. За умови мого обрання на посаду Президента Національної академії наук України я зроблю все можливе для того, щоб Закон було схвалено. Абсолютно впевнений, що у цьому випадку академічна наука України отримає могутній імпульс, вельми необхідний для її динамічного розвитку, що вже незабаром має призвести до вражаючих результатів.

Не зупиняючись на деталях цього законопроекту, хотів би наголосити, що основні його положення, на мою думку, більш точно відповідають викликам сьогодення, визначаючи правові засади і гарантії діяльності Національної академії наук України, основні принципи її взаємодії з державними органами, суб’єктами і учасниками наукової, науково-технічної та інноваційної діяльності, бізнесом, реальним сектором економіки, вищими навчальними закладами тощо, спрямовані на розвиток фундаментальної та прикладної науки як основи науково-технічного прогресу, економічного, соціального і культурного розвитку країни, на створення сприятливих умов для збереження й подальшого розвитку наукового потенціалу України.

У законопроекті замість дещо еклектичного й не зовсім конкретного формулювання самого визначення Національної академії наук України, яке наводиться в її Статуті та вищезгаданої Концепції розвитку, пропонується інше, таке, що, на мою думку, більш  повно характеризує сутність такої унікальної наукової установи, якою є Національна академія наук України.

А головне — її місію, визначення якої є обов’язковою умовою сучасного стратегічного бачення розвитку інституцій та тих організаційних змін, яких вимагають умови сьогодення та навколишнє конкурентне середовище.

Запропоноване формулювання виглядає таким чином: «Національна академія наук України є вищою державною науковою організацією, що на умовах автономності й відомчої незалежності реалізує, організує та координує фундаментальні й прикладні наукові дослідження, котрі виконуються всіма суб’єктами наукової діяльності, незалежно від відомчої приналежності й форми власності, здійснюючи методологічне  забезпечення цих досліджень та державну наукову експертизу отриманих результатів».

Безумовно, визначення місії не є самоціллю. Її бачення у такому вигляді вимагає окрім нормативно-правових змін суттєвих інституційних перетворень.

Сутність змін

Сутність інституційних перетворень, в першу чергу, полягає в тому, що окрім реалізації повноважень, пов’язаних із виконанням, організацією та координацією фундаментальних й прикладних наукових досліджень, Академія наук для вирішення покладених на неї завдань має виконувати певні функції органу державного управління в межах повноважень, визначених цим Законом, Статутом НАН України та іншими законодавчими актами, що вимагає зміну підпорядкування Національної академії наук та її підзвітності.

Законопроектом пропонується, що НАН України підпорядковується Президенту України та є підзвітною Кабінету Міністрів України.

При цьому, з метою підвищення ефективності й результативності наукових досліджень та інституційної спроможності Національної академії наук України в частині виконання певних функцій органу державного управління, пропонується створити Міністерство науки, промислової, технологічної та інноваційної політики, яке, на мою думку, має очолювати профільний Віце-прем’єр міністр.

Одним із найважливіших завдань цього Міністерства у форматі перерозподілу повноважень між ним та Міністерством освіти має стати акредитація наукових установ, яку, на моє переконання, слід здійснювати у кооперації із Національною академією наук України.

При цьому, акредитація закладів вищої та середньої освіти безумовно залишається за Міністерством освіти, в той час, як процедура атестації наукових кадрів має здійснюватися органом, сформованим із представників трьох відомств — інституційних партнерів, а саме — Міністерством науки, промислової, технологічної та інноваційної політики, Міністерством освіти та  Національною академією наук України.

Саме такий (і лише такий) підхід гарантує інституційну рівновагу та збалансований підхід при розподіленні повноважень між Міністерством освіти і науки та Національною Академією наук, які порушені наразі не на користь останньої.

Беручи до уваги, що викладені вище концептуальні положення щодо нормативно-правового та інституційного упорядкування національної системи організації академічної науки  можуть, у певній мірі, спровокувати виникнення конфлікту міжвідомчих корпоративних інтересів, наполягаю на тому, щоб внесенню до Верховної Ради такого законопроекту передувало широке громадське обговорення відповідних питань із залученням максимально широких кіл наукової та освітянської спільнот.

При цьому необхідно уникати раптовості, поспіху, ізольованості наукових співтовариств від процесу обговорення пропонованих змін і, внаслідок цього, дійти консенсусу науковців і представників влади щодо змісту, цілей, завдань і очікуваних результатів реформування української академічної науки, в обхід запеклому опору й критиці з боку українських й зарубіжних вчених та наукових колективів.

Питання власності

Одним із центральних організаційних моментів, пов’язаних з інституційним реформуванням Національної академії наук є вдосконалення системи зберігання та примноження академічної власності та нерухомості. З метою унеможливлення фактів зловживань або недбайливого ставлення до майна НАН України, пропоную Кабінету Міністрів України та Фонду держмайна схвалити жорсткий мораторій на рішення щодо академічної власності й нерухомості, який покликаний врятувати структурні підрозділи НАН України та її інститути від втрати або знецінення майна.

Наступним важливим кроком у процесі інституційного реформування НАН України є масштабна реструктуризація мережі науково-дослідних інститутів, центрів, лабораторій Академії, в рамках якої необхідно оптимізувати ланцюжки цієї мережі, об’єднавши ряд інститутів у великі дослідницькі центри за окремими великими науковими напрямками.

При цьому, ці об’єднання інколи можуть мати відносно недовготривалий характер, будучи підпорядкованими  вирішенню оперативних цілей (наприклад, організація розроблення та виробництва вакцини проти коронавірусу).

Одночасно з укрупненням інститутів і створенням великих науково-дослідних центрів актуально розглянути питання щодо доцільності  розроблення механізму створення «центрів колективного користування» майном і обладнанням (на кшталт академічних бізнес-інкубаторів, але на зовсім інший нормативно-правовій базі) та вирішувати питання забезпечення доступу науковців, які працюють в різних інститутах, у подібні центри колективного користування.

При цьому, я планую організувати процедуру розроблення цілого ланцюга різних рішень, які повинні визначити, як організувати фінансування інститутів, лабораторій і окремих вчених.

Окремо слід подбати про розроблення й імплементацію системи наукових конкурсів, грантів, забезпечення оптимального співвідношення систем базового та проектного фінансування.

Це має супроводжуватися вдосконаленням системи кадрового забезпечення академічних наукових досліджень, яка, в  тому числі, передбачає вдосконалення системи оплати праці, визначення граничного  віку перебування на адміністративних позиціях, порядок виборів або призначення директорів інститутів, їх структурних підрозділів тощо.

Я планую розробити й втілити в життя систему заходів, спрямованих на омолодження контингенту академіків і членів-кореспондентів НАН України, керівництва науково-дослідних інститутів та їх структурних підрозділів. В рамках цього напрямку, має бути створений корпус порівняно молодих, але вже відомих вчених НАН України, які у складі робочих груп будуть займатися, в тому числі, питаннями реформування Академії.

Головний експертний центр держави

Окремо, як колишній Міністр економіки України й нинішній Голова Ради НБУ, хочу зосередити свою увагу на залученні науковців НАН України та членів Академії  до процедури державної наукової експертизи найважливіших стратегічних документів державного рівня, що визначають розвиток країни, таких як, наприклад, «Стратегія науково-технологічного розвитку України та заходів щодо її реалізації». При цьому вельми важливо забезпечувати консенсус між науковцями НАН України та вищим політичним керівництвом країни щодо змісту цих документів.

Цей виключно важливий напрямок планую очолити особисто, створивши певну раду, до участі у роботи якої оперативно залучати членів Академії та її провідних вчених за різними напрямками взаємодії із керівними органами держави, відповідальними за розроблення того чи іншого стратегічного документу (програми, концепції чи стратегії).

Такий концептуальний підхід дає можливість Академії окрім здійснення фундаментальних й прикладних досліджень й їх системної координації, стати:

• Центром методичного забезпечення роботи Уряду;

• Його робочим науково-експертним органом, діяльність якого має бути спрямована на опрацювання стратегічних доручень, які потребують наукового обґрунтування; 

• Центром наукового, експертного та інформаційно-аналітичного забезпечення ефективної та дієвої Національної стратегії регулювання економічного, соціального, промислового та інноваційного розвитку;

• Центром моделювання сценаріїв розвитку технологій, економіки й соціуму з використанням макроекономічних, галузевих, регіональних моделей, які імітуватимуть вплив різних параметрів зміни навколишнього конкурентного середовища та його зовнішніх і внутрішніх умов на розвиток економіки й суспільства України;

• Центром розроблення антикризової соціальної та економічної політики, спрямованої на протидію викликам конкурентного середовища;

І останнє, але досить важливе. Як відомо, серед левової частки науковців України, в тому числі, членів Академії, існує проблема з цитуванням у провідних західних топ-журналах, які індексуються у передових наукометричних базах. У зв’язку з цим, ставлю перед собою особисто завдання розробити й реалізувати систему заходів, спрямованих на підняття рівня цитування робіт українських авторів, незважаючи на певну формальність й заангажованість найбільш відомих наукометричних баз.

Абсолютно впевнений, що при створенні необхідних умов та, як результат, при відповідній підтримці вчених, цю проблему можна  вирішити вже найближчим часом.

Резюмуючи, хотів би наголосити, що розроблена мною система заходів вдосконалення інституційного забезпечення радикальної реформи академічної науки в України є дуже амбітною й не менш складною. 

Більш того, я розумію, що сформульовані мною концептуальні положення щодо нормативно-правового та інституційного вдосконалення національної системи організації академічної науки знаходяться в центрі уваги різних відомств, що, в певній мірі, може спровокувати виникнення конфлікту корпоративних інтересів.

Беручи це до уваги, хочу запевнити членів Академії, що мій досвід адміністративної роботи на вищих посадах в органах державного управління, системі НАН України, за кордоном тощо, а також робочі стосунки, які існують між мною та представниками нині діючого вищого політичного керівництва країни, дають мені підстави сподіватися, що я зможу вирішити існуючи проблеми й зменшити гостроту потенційних міжвідомчих конфлікти інтересів, котрі (будемо реалістами) скоріш за все будуть виникати.