Як змусити великий бізнес допомогти українському економічному ривку

«Економ» і «гуман» поводяться в економіці по-різному. Тому і різними повинні бути і економічні політики в країнах, де населення схильне до тієї чи іншої поведінки в більшій мірі при прийнятті економічних рішень.

Роботи цих учених, а також і Деніела Канемана, лауреата Нобелівської премії з економіки за 2002 рік, і його колеги Амоса Тверскі (він не отримав Нобелівську премію, оскільки на момент присудження її Даніелю Канеману він вже помер) показали, що люди в прийнятті економічних рішень в цілому далеко не такі раціональні істоти, як здавалося творцям класичної економічної науки, які писали свої роботи переважно в XVIII - XIX століттях.

Однак, до цього часу, незважаючи на те, що роботи цих вчених визнані академічною спільнотою, вони не стали практикою в діях більшості радників міжнародних фінансових інститутів, які рекомендують країнам той чи інший тип застарілої, як ми бачимо, економічної політики, очевидно, переслідуючи при цьму якісь інші цілі.

«Золоте правило» входження економік від цих радників міжнародних фінансових інститутів для країн, що розвиваються, до яких сьогодні належить і Україна, таке, що потрібно тільки максимально видалити державу із економічної політики і зробити легким ведення бізнесу в країні, і відразу в ній почнеться економічне зростання. На думку цих радників, люди, як раціональні істоти, побачивши такі прекрасні можливості до збагачення, почнуть поголовно займатися бізнесом, а інші люди будуть активно найматися на роботу до таких бізнесменів (і проблема зайнятості буде вирішена). Ці нові бізнесмени почнуть застосовувати у себе на виробництві найпрогресивніші методики управління і будуть прагнути переважно займатися технологічним бізнесом - це раціонально, бо технологічний бізнес, на відміну від торгівлі сировиною, приносить відносно більш високі доходи на одиницю вкладення капіталу. Потім капітали на відкриття та розвиток бізнесу вони отримають він прогресивних банкірів, які охоче будуть давати таким бізнесменам кредити під низькі відсотки (адже технологічний бізнес дуже капіталомісткий процес). І, отримавши такі вигідні кредити, бізнесмени будуть прагнути до виробництва технологічної продукції з високою доданою вартість з метою конкуренції на світових ринках.

Ви вірите в це, шановні читачі? Я - ні. Викладу свої міркування. Справа в тому, що різні нації мають різні історичні долі, і не можна ось так враз відмовитись від свого культурного минулого. Тому ми і бачимо, як маючи в цілому багато спільного, в той же час представники різних національностей відрізняються один від одного (іноді дуже сильно). Також сильно відрізняються і їхні трудові етики. Безумовно, є різниця в поведінці на виробництві між французом, німцем, японцем, індійцем, китайцем або українцем. Ще видатний німецький соціолог Макс Вебер писав, що в Європі дуже різняться у ставленні до праці протестанти і представники інших конфесій. Зараз країни Північної Європи, де в населенні превалюють протестанти і атеїсти, нащадки протестантських конфесій, в цілому вище розвинені, ніж інші європейські території. І це треба брати до уваги і в Україні. Тобто, враховуючи, що ми не протестанти, очікувати у нас масового напливу підприємців, які прагнуть відкрити нові бізнеси, не доводиться.

Щодо прогресивних практик управління теж не все так просто. Їх же треба знати! Так, багато книг по бізнесу вже видано, але сучасні люди не дуже охочі до їх читання і засвоєння прогресивних практик менеджменту, і мені здається, що з цим у нас теж не дуже успішно йтимуть справи. До технологічного бізнесу нові компанії, як правило, теж переходять не відразу, а поступово, починаючи з простих бізнесів (наприклад, продукції легкої промисловості, з чого починалося технологічне зростання в Південній Кореї). Та й потім технологічний бізнес дуже капіталомістський, а наші банки давно відвикли давати кредити на технологічне виробництво, з огляду на високу невизначеність і ризиковість виведення продукції нових фірм на світові ринки, коли ймовірність банкрутства нової фірми висока. Та й кредитні ставки високі. А при сировинній економіці ми і так перебуваємо вже близько до меж виробничих можливостей. Ось і виходить, що благосна і оптимістична картина національного піднесення економіки для «економ», не така вже й благосна насправді. Так на чому тоді заснований оптимізм світових радників і нас, українців, які вірять у все це?

Виходить, якщо зробити правильний аналіз - ні на чому не ґрунтується. Індієць Ручір Шарма, нинішній керівник Morgan Stanley Investment Management , пише, що в світі, що розвивається більшість нових робочих місць виникає на вкрай традиційних підприємствах - мова не йде про створення віртуальної реальності або суперсучасних подорожей. «Уявіть собі - пише він - рядову придорожню майстерню з ремонту шин від Лагоса до Делі або те, що можна назвати «перукарні в будці». В індійських селах безліч майстрів готові постригти вас за гроші в якійсь подобі великої фанерної труни, поставленої «на попа». Тільки дуже хоробрий турист зважиться увійти в таку "перукарню". Коли фермери йдуть з польових робіт в такого роду підприємства, це не можна вважати засобом породження експортних доходів або стимуляції економічного розвитку країни».

Ось і у нас при дерегуляції і поліпшенні в країні показників легкості ведення бізнесу в ній (і тільки цього), на моє переконання, буде схожий результат. Може тільки складність таких бізнесів буде трохи вищою, але не на порядки. Про конкурентний в світі малому технологічному бізнесі у нас не може бути й мови.

Що ж говорять про економічний і технологічний розвиток школи, засновані на нераціональній поведінці в економіці, що представляють людей як «гумани»? А вони кажуть, що в зв'язку з тим, що люди більшою мірою ірраціональні в прийнятті економічних рішень, то їм треба допомагати і підштовхувати їх, з боку держави, до правильної економічної поведінки. Однією з таких шкіл була планова школа соціалістичної економіки, що досягла багато чого в побудові матеріальної бази промисловості другої індустріальної хвилі. Однак, вона провалилася при подальшому розвитку, тому що повністю проігнорувала той факт, що люди не можуть в умовах політичної несвободи приймати правильні й ефективні (для успіху на світових ринках) рішення, оскільки в основному соціалістичні економіки були автаркичними, тобто орієнтованими на внутрішні ринки. Керівникам соцпідприємств ніяких самостійних рішень вищі планові органи і зовсім не давали робити.

Навпаки, економіки Північно-Східної Азії («азіатські тигри») виправили ці недоліки соціалістичних економік. Керівники держав «азіатських тигрів», відразу орієнтували місцеві бізнеси на експорт продукції, застосовуючи при цьому в початковому періоді розвитку індикативне планове державне управління, до приватної (за небагатьма винятками) переважно економіки. І це дало серйозні результати. Великі експортні національні компанії «азіатських тигрів» за дуже невеликий історичний період стали одними з найбільш ефективних і прибуткових компаній у світі.

Ось і нам сьогодні слід також повторити те ж саме, що зробили в другій половині ХХ століття в Північно-Східній Азії. При цьому, нам необхідно пам'ятати також про ризики, які пов'язані з тим фактом, коли економіка орієнтована не на експортні ринки, а на внутрішні (ризики автаркії). Індонезія і Малайзія, які теж займалися проактивним державним управлінням своїх економік, не зробили всього того, що зробили Японія, Тайвань і Південна Корея, які орієнтувалися переважно на експорт продукції. Їх орієнтація насамперед на внутрішні ринки є причиною того, що вони серйозно відстають від «азіатських тигрів» в розвитку, при тому, що виглядають в загальному непогано в світовому розкладі по подушних показниках ВВП в порівнянні з іншими країнами, що розвиваються, які взагалі не займалися і не займаються розвитком національного промислового виробництва.

Зараз великі українські промислові групи, як колись чеболі в Південній Кореї, непогано підготовлені для експансії на експортних ринках. У нас становище навіть краще, ніж в Південній Кореї в 1960-і роки, коли вони будували свої виробництва «з нуля». У нас ці виробництва вже є - і у Ахметова, і у Коломойського, і у Пінчука. Нашому уряду необхідно лише підштовхнути власників і керівників цих груп до виробництва продукції високих переділів. У них для цього є все необхідне, включаючи (у разі Ахметова і Пінчука) кептивні банки, які профінансують їх експортну експансію на світові ринки.

Просто треба донести керівникам великих промгруп повідомлення від уряду, що умовою їх існування в сьогоднішньому монопольному (олігопольному) положенні буде виключно проведення ними ризикової для них експортної промислової політики. Стартуючи з експорту продукції низьких переділів, чим вони займаються зараз, вони повинні переходити до виробництва продукції високих переділів. Як зробив це свого часу «Самсунг Груп» в Південній Кореї, який починав з виробництва текстилю, цукру і надання страхових послуг, а зараз є однією з найбільш технологічних компаній світу в епоху четвертої промислової революції. Уряд повинен донести нашим олігархам - якщо вони подібного робити не будуть, то влада покаже їм свою волю, яка полягає в тому, що в іншому випадку олігархи, згідно з чинним українським законодавством, будуть розукрупнені і виробництва їх промгруп будуть передані іншим власникам, які послухають уряд і перейдуть до промислового експорту.

Необхідно показати їм, що в інтересах розвитку країни, перехід від вільного капіталізму, який у нас існує, до промислової політики є основною умовою збереження української державності. Не більше і не менше. Так їм буде важко, але іншого виходу у держави немає. В іншому випадку, наша теперішня економіка уявних «економ» впаде в порівняно недовгій перспективі.

Ми не такі великі економіки, як США, Китай і Індія, щоб задовольнятися тільки внутрішнім ринком. Навіть Німеччина, вдвічі перевершує нас по населенню, насамперед орієнтована на експорт в своїй економічній політиці. Переорієнтація країни на експорт, по-перше, і на експорт продукції високих переділів, по-друге, є умовою і нашого економічного виживання, по-перше, і нашого економічного зростання, по-друге.

І зроблять це зовсім не малі підприємства, які, по-перше, не запустяться, як того бажають деякі наші міжнародні радники, а по-друге, якщо і запустяться, то будуть приречені в міжнародній, так і у внутрішній конкуренції, бо їм просто банально не вистачить капітальних ресурсів, щоб перемогти конкурентів (дивіться вище по тексту). А зроблять це саме українські великі промислові групи, яким просто уряд не залишить іншого виходу, як перемагати своїх конкурентів на світових ринках. «Азіатські тигри» це зробили свого часу, значить це цілком можемо зробити і ми.