Не мовчімо про Україну. Погляд з Польщі
Найважливішим містом на схід від польського кордону виявився Смоленськ – принаймні, така думку викликають політичні дебати, що точаться у Варшаві.
Найважливішим містом на схід від польського кордону виявився Смоленськ – принаймні, така думку викликають політичні дебати, що точаться у Варшаві. А те, що на шальках терезів нині зважується політичне майбутнє України, у Польщі не обговорюється.
Коли наприкінці 2004 року у наших сусідів вибухнула Помаранчева революція, слово «Україна» політики згадували де треба і не треба. Запитання про європейські устремління Києва польські журналісти обов’язково задавали кожному західному можновладцю. Дев’ять років опісля прізвища політиків, які займаються Україною, можна перерахувати на пальцях однієї руки. Президент Броніслав Коморовський регулярно «дістає» свого колегу Віктора Януковича. Ту ж саму невдячну працю виконує колишній президент Олександр Кваснєвський, який разом з Патом Коксом є спецпредставником Європарламенту в Україні.
До Києва часто літає шеф польського МЗС Радослав Сікорський. До них варто додати євродепутата Павла Коваля від партії «Польща Понад Усе» («PJN»- «Polska Jest Najważniejsza») і кількох його колег з Європарламенту, а також із Сейму Польщі. Жодна європейська країна не витрачає такі зусилля лише для того, аби на «залізно» притягнути Україну до Заходу. І що з цього? Ця тема пробивається у нас щораз слабкіше.
Лаконічна інформація про чергові візити звично «приземлюється» лише на стрічках телевізійних новин. Про візит Сікорського і шефа МЗС Швеції до Києва, який відбувся минулого тижня, написала … російська преса, яка істерила про те, що, мовляв, європейські дипломати поводять себе в Україні не як гості, а як господарі. У Польщі ж ця тема нікого не зацікавила.
Очевидно, що це наша провина, журналістів. Справу Юлії Тимошенко, яка в харківській в’язниці відбуває семирічне ув’язнення і підписання Україною Угоди про Асоціацію з Європейським Союзом, що висить на волосинці, медії вже просто не беруть. Україна ніколи не була простою державою для пишучої братії. Та й скільки можна писати про колишнього прем’єра, скільки можна говорити про Угоду України з ЄС? Але політики, які займаються Україною, навіть не намагаються зацікавити журналістів тим, що роблять.
Залучення Києва до європейської сфери впливу – це найбільший виклик, який стоїть перед Польщею, після того як ми увійшли до НАТО і ЄС. Від того, чи цей план реалізується – а цьому досі всі ще не впевнені - залежить не лише польська безпека. Україна наближена до ЄС - це більші перспективи для польського бізнесу, кращі контакти поміж громадянами обох країн, швидше загоєння історичних ран. У цій грі надзвичайно високі ставки. Чому ж тоді польський політичний клас відверто ігнорує Україну? Прем’єр Туск дуже рідко піднімає українську тему, більшість політиків урядової «Громадянської Платформи» занадто зайняті самі собою, щоб мати час мислити про закордонну політику.
Ще гірші справи в опозиції. Кілька місяців тому керівник «Права і Справедливості» («ПіС») полетів до Грузії підтримувати проєвропейські наміри цієї держави і висловити занепокоєння з приводу того, що прем’єр Іванішвілі садить політичних опонентів за грати. Про ідентичні проєвропейські устремління України не вимовив жодного слова, хоча, якщо Україна повернеться в зону тяжіння Росії, то й на Грузію чекає та ж сама доля. «ПіС» навіть почала трактувати українців як ідеологічних ворогів, про що свідчать недавні дебати щодо вбивства поляків на Волині під час Другої Світової війни. Свого часу Президент Лех Качинський трактував Україну як пріоритет, але нині в «ПіС» вже немає експертів, які будували його східну політику. Нині пріоритетом цієї партії є смоленська береза.
У Брюсселі боротьба за Асоціацію України з ЄС стає все більш драматичнішою, про що Gazeta регулярно пише. Те, чи вдасться підписати Угоду на листопадовому саміті «Східного партнерства», й досі не ясно. Мовчання більшості польських політиків чи просто ігнорування України її справі не допомагає.
Публікацію «Gazeta Wyborcza» переклав Володимир Олійник