Об’єднання політиків: наскільки різними бувають політичні союзи перед виборами

Рекордна кількість зареєстрованих кандидатів на вибори Президента просто не могла не потягнути за собою окремі об’єднавчі процеси. Така логіка жанру і, певною мірою, інстинкту самозбереження. Адже навіть наша політична еліта розуміє, що разом досягти чогось простіше ніж самостійно. Просто для статистики нагадаю, кількість зареєстрованих кандидатів на попередніх виборах: 1999 — 15, 2004 — 26, 2010 - 18, 2014 – 23.

Проте політичні процеси об’єднань, свідками яких ми стали за останні півроку, суттєво відрізняються між собою як і за хронологічними рамками (в контексті етапів виборчого процесу), так і причинами, що слугували основою для об’єднання.

В авангарді йшли Бойко з Рабіновичем, які об’єднали свої сили ще задовго до офіційного президентської кампанії. Таким чином, вони спробували висунити єдиного кандидата від південно-східного електорату та максимально усунути з процесу конкуруючі сили. Розглядаючи цей союз в ретроспективі, можна сказати, що він частково вдався, оскільки їх спільний кандидат продовжую лідирувати серед інших представників «біло-блакитних», проте точно не став єдиним кандидатом, в чому однозначна заслуга конкуруючої фінансово-промислової групи (і, частково, відсутності єдності в самій групі).

Наступним, не хронологічно, а територіально, можна згадати об’єднання Вілкула та Мураєва. Ці представники згаданої вищи конкуруючої фінансово-промислової групи змогли зламати образ єдиного кандидата від південного сходу, що принесло два наслідки: відсутність навіть теоретичної можливості виходу одного з них до другого туру і відсутність (на даний момент) яскравого лідера від південного сходу на парламентських виборах жовтня 2019 року. В цьому контексті варто відмітити, що на відміну від попереднього та наступного прикладу, риторика та програмні засади цих кандидатів є більш подібними.

Об’єднання Гриценка і Садового в «чесний клуб». Обидва кандидати сприймаються своїми виборцями як представники демократичних та ліберальних сил проте їх програмні засади різняться між собою. Передумовою такого об’єднання, видається, стало бажання Садового зберегти свої політичні перспективи, адже можливості потрапити в топ-5 були практично рівні нулю. Зняття Гнапа та Добродомова на користь Гриценка, як і Кривоноса на користь Порошенка, важко назвати об’єднавчими процесами, оскільки ці кандидати були абсолютно не суб’єктними.

Останнім таким об’єднанням, на даний момент, став союз Тимошенко-Тарута. Суттєва відмінність такої події, від інших лежить в трьох моментах:

1) об’єднання відбулося двох політиків які мають чітко виражені відмінні регіональні електорати, Тимошенко – Центр, Захід, Тарута – Схід, що може мати важливі передумови для боротьби в другому турі,

2) хронологічно, це об’єднання виділяється, оскільки є першим після відведеного строку для зняття кандидатів (Тарута буде в бюлетені, ще і сусідом Тимошенко в списку кандидатів),

3) з огляду на 2 пункт і парламентські амбіції Тарути, видається, що кандидати будуть спільно проводити агітаційні заходи, що залишилися.

Загалом, процеси що перелічені вище, це лише формальні союзи в українській політиці. І точно не остаточні, адже нас очікує другий тур. Проте варто розуміти контекст і їх можливі результати, і уникати спекуляцій навколо «єдиних» від когось чи чогось кандидатів, адже всі союзи абсолютно різні. І в українській політиці, є абсолютно ситуативними.