Що насправді відбулося вчора в парламенті?

Вчора Верховна Рада надала згоду на притягнення до кримінальної відповідальності трьох з п’яти народних депутатів, які стояли на порядку денному. До телеекранів прикипіла левова частка українців. Їх об’єднувало одне – бажання побачити, як із ненависних багатьом депутатів буде знята недоторканність. Загалом це бажання крові, в його зародковому стані.

Це і не дивно, адже Верховній Раді довіряють лише 5% громадян. Така низька довіра поза іншими факторами, є сукупністю помилок парламентаріїв, як і цього скликання, так і попередніх. Але, дозволю собі зацитувати одну відому журналістку: систему характеризує не помилка, а реакція на цю помилку.

Український парламент не те що не реагує на власні помилки, він не здатен скористатися шансом, наданим Революцією гідності, яка фактично дозволила парламенту відродитися після авторитаризму Януковича. Але Верховна Рада не просто повторює помилки «попередників», а йде далеко далі. І тепер це дійшло до недоторканності. Саме як ліквідацію цілого конституційного інституту.

Депутати обговорювали честь, мораль, державу, загалом все те, до чого більшість з них не має жодного стосунку. Говорили про потребу бути рівними з «простими» українцями, для чого, на їхню думку, варто скасувати інститут депутатського імунітету.

Необхідність існування недоторканності в країнах зі слабкою демократією, таких, якою зараз є Україна, вже висловлювалася неодноразово. Будь-яка автократія реалізовується виконавчою владою, і її балансом завжди є і буде законодавча влада. Дати можливість українській правоохоронній системі тиснути на всіх парламентаріїв – означає зробити швидкий та невідворотний шлях до автократичної влади.

В свідомості більшості українських громадян недоторканність парламентарія та безвідповідальність є синонімами. Але ці поняття не є не те що тотожними, вони кардинально протилежні, про що зазначала Венеційська комісія, на думку якої, у політичній системі з вразливою демократією, такою як в Україні, де широко поширена судова корупція, повне скасування недоторканності може бути небезпечним для функціонування та автономії парламенту.

Недоторканність є важливою конституційною гарантією, яка має цільове призначення - забезпечення безперешкодного та ефективного здійснення народним депутатом України своїх функцій. Вона не є особистим привілеєм, а має публічно-правовий характер (рішення Конституційного Суду від 7 жовтня 1999 N 9-рп/99). Це означає, що вона не має на меті захисти негідників від кримінального переслідування, а захищає підвалини парламентаризму.

Недоторканність депутатів варто обмежувати, але ні в якому разі, не скасовувати. Одним із чинників, який не дозволив попередньому президенту України повністю взяти під контроль парламент і зруйнувати парламентаризм в Україні, остаточно узурпувати державну владу, була наявність депутатської недоторканності (окрема думка судді Конституційного Суду України Миколи Мельника стосовно Висновку Конституційного Суду України від 16 червня 2015 року № 1-в/2015). В європейських країнах недоторканність відсутня в Сан-Марино та Ватикані. Але в останньому просто немає парламенту.

Зняття депутатської недоторканності – тема настільки спекулятивна та популістична, що дозволяє політикам використовувати її вже протягом 20 років. Герой сьогодення, Юрій Луценко, в своєму передвиборному ролику 2007 року, обіцяв скасувати цю недоторканність, щиро дивлячись в очі виборцям. Недоторканність залишалася протягом 20 років, і жоден із парламентаріїв, на щастя, не дійшов до виконання своїх обіцянок.

І вперше за 20 років, в парламенті не піднімалися голоси на захист існування цього неймовірно важливого інституту. Андрій Парубій вважає неприйнятним відмову голосувати за зняття депутатської недоторканності. На думку Мустафи Найєма, зняття недоторканності підніме рівень парламентаризму. Настільки високим стає рівень популізму та настільки низьким рівень парламенту, що депутати готові самостійно позбавити парламент тієї гарантії, яку навіть Янукович не відібрав.

Петро Порошенко вважає недоторканність анахронізмом. Насправді, він, єдиний, чию позицію, можна хоч якось зрозуміти. Якщо в парламентсько-президентській державі, депутати залишаться без імунітету – це вигідно виключно виконавчій владі та президенту. Якщо, ми не маємо бажання спостерігати нову автократію – недоторканність варто обмежувати, але зберігати. А негідників не пропускати до парламенту через інші бар’єри, наприклад, шляхом запровадження пропорційної виборчої системи з відкритими списками.