Альтернативні джерела енергії. Досвід Німеччини

Частину минулого тижня вивчала досвід Німеччини щодо реформи вугільної галузі і переходу на альтернативні джерела енергії. Кілька нотаток про їх досвід (на жаль, була там тільки 3 дні, відповідно аналіз поки початковий). Частина 1. Вугілля. Загальні підходи.

1. Наші співрозмовники зазначали “Німеччина і німці прийняли рішення щодо закриття шахт видобутку кам’яного вугілля” (остання має закритися у 2018 році). Дуже важливо зрозуміти, що саме суспільство в цілому прийняло це рішення, а не кілька політиків чи міністрів. Природа рішення подвійна – перше за все економічна, бо дешевше купувати імпортне, а вже потім ідеологічна - інші способи генерації енергії кращі. Німці вміють рахувати, а тому у вартість видобутку вони включають не тільки пряму собівартість самого вугілля, а й всі негативні наслідки для регіону та країни – брудність повітря, травми, професійні захворювання, кліматичні наслідки і порушення природного балансу в регіоні видобутку. Десь подібне рішення прийнято і щодо атомної енергетики. Видобуток бурого вугілля продовжується і поки немає остаточного рішення про зупинку.
2. Рішення щодо кам’яного вугілля прийнято дуже давно, але активізовано останні десятиріччя. Для довідки: у 60-х роках у вугільній галузі працювало 700 000 працівників, а тепер 20 000. В рамках всієї країни, це не надзвичайно велика соціальна проблема.
3. Реформа вугільної галузі розглядається так – “в які нові сектори економіки треба вкласти гроші, щоб створити нові можливості у регіонах видобутку?”. Не як допомогти саме шахтарям, а от саме як створити нові точки росту економіки саме для вказаного регіону. Наприклад, у регіоні Рур, Дюсельдорф було створено 20 університетів із 1960-го року. Нині 40% від коштів допомоги ЄС направляється на “інновації і дослідження”. Як не намагалася знайти інформацію про якісь унікальні соціальні пакети для шахтарів, почула лише про можливість раннього виходу на пенсію. Були певні програми перенавчання, але зважаючи на те, що всі шахти приватні, то ринок регулював більшість питань соціальної адаптації. Загальний принцип дуже відмінний від того, що я чую у нас – вугільна галузь неприбуткова (якщо включити у вартість для суспільства всі негативні наслідки), а тому немає сенсу в неї вкладати жодну копійку.
4. Роль профспілок нашими співрозмовниками оцінювалася не високо Нам говорили, що вони тільки підбурювали шахтарів і не шукали виходу із ситуації. Цікаво те, що ці профспілки входили у більші, які складаються із представників інших галузей, хімічної промисловості і машинобудівної. Вважалося, що шахтарі і так мали гарне забезпечення за час роботу, а тому, мовляв ніяких особливих підходів до них не має бути. За цим вже слідкували саме інші прошарки суспільства.

5. Найбільша проблема реформи, або іншими словами закриття шахт, лягає на плечі саме регіональної влади. Так у нашій делегації було три мери українських міст із шахтарських регіонів і саме вони будуть вирішувати більшість проблем. З одного боку у них – шахтарі, а із іншого – всі інші жителі, які нині або залежать від шахтарів, або шукають кращих економічних можливостей. І перші, і другі, відчувають на собі і негативну частину видобутку – починаючи від поганого здоров’я і до специфічних краєвидів. Але на сьогодні, в тому числі і завдячуючи непослідовності центральної влади, люди не вірять в реалістичність інших можливостей. В Німеччині ж, за останні роки було реально створено більше робочих місць у секторі альтернативних джерел енергії ніж у вугільній. Але це вже друга частина...

Мені часом здавалося, що природа наших питань «що робити із шахтарями?» була дещо незрозуміла нашим співрозмовникам. Вони не могли ніяк зрозуміти як це платити дотації збитковим шахтам, якщо суспільство в цілому проти ці гроші так використати.

Уроком для мене особисто із цієї частини стало таке: 

• Реформа вугільної галузі має обговорюватися саме всіма жителями вугільних регіонів, і, відповідно, підтримана ними. Повинні бути враховані думки як шахтарів, так і інших жителів. 
• Реформа по суті зводиться до пошуку альтернативних галузей та можливостей, а не оптимізації саме вугільної. 
• Ця реформа має бути поступовою, але із очевидною єдиною тенденцією і ніяких відходів від загальної лінії – зниження видобутку і заміщення іншими джерелами енергії.