Ми живемо в країні-«маршрутці»

Проблема дотримання прав людини є болючою для нашої держави. Те, що зараз відбувається в Україні, на жаль, не дає підстав для оптимізму.

Треба боротися і відстоювати свої права – тільки так зможемо змусити владу зважати на громадянські права і свободи. Українці заслуговують на цивілізовані умови життя

Нині бідність нависла над українцями, люди постійно перебувають у пошуках кращої долі, у пошуках нормальної роботи. Як приклад – київський вокзал чи будь-яке інше місце масового скупчення людей. Всюди бачимо велику кількість людей, які шукають роботу, перебиваються в пошуках кращої долі, готові їхати будь-куди, проте іноді люди навіть не в змозі придбати квитка, або ж вистоюють довжелезну чергу, а квитка для них попросту не залишається. На жаль, живемо в країні-"маршрутці", яка рухається розбитою дорогою в засніжену зиму і шукає кінцеву зупинку. Але попри це, українці постійно рухаються в пошуках праці.

Люди у своїй державі мають бути захищені, а для цього потрібно всім разом боротися за свої права. Днями я потрапив у дитячу лікарню і побачив дітей, хворих на рак. Це жах, у яких умовах перебувають на лікуванні діти та їхні батьки в столиці європейської держави! Там я зрозумів, що важливо не просто говорити, а бачити очі хворої дитини. Бо як каже українська приказка, "очі не бачать – серце не болить".

Тому треба розплющити очі й відкрити душу, бо наші душі – ранені. На жаль, довкола – масова бідність на противагу надвеликим статкам олігархів. Тому треба разом, міцно взявшись за руки, воювати за свої права, бо іншого шляху немає.