Вибори в Молдові: карти сірого олігарха
30 жовтня, коли українці приголомшливо спостерігали за карнавалом електронного декларування можновладцями своїх статків, громадяни Молдови віддавали свої голоси за майбутнє не тільки власної держави, а й регіону. Вперше від 1996 р. у Молдові відбулися прямі вибори президента.
Подія, з огляду на її важливість, не уникла уваги українських оглядачів. Ближче до опівночі соцмережі вибухнули експертними розмірковуваннями українських дописувачів. У багатьох прочитувалося поспішне бажання констатувати перемогу лідера соціалістів Ігоря Додона. Це не могло не дивувати, оскільки за підрахунком голосів можна було стежити наживо. Онлайн трансляція даних виборчих комісій, як і трансляція даних щодо явки виборців упродовж неділі, велася на веб-сторінці Центральної виборчої комісії Молдови постійно. Вже опівночі стало зрозуміло, що другий тур неминучий. За остаточним підрахунком голосів, уподобання виборців (явка становила 49,03%) розподілилися так: Ігор Додон (Партія соціалістів) — 47,98%; Майя Санду (партія «Дія і солідарність») — 38,71%; Дмітрій Чубашенко («Наша партія») — 6,03%; Юріє Лянке (Народна європейська партія) — 3,11%; Міхай Гімпу (уніоніст; Ліберальна партія) — 1,8%; Валеріу Гілецький (незалежний кандидат) — 1,08%.
Вихід Додона і Санду у другий тур, що відбудеться 13 листопада, був передбачуваний. Вирішальним тут стало об'єднання проєвропейської правої опозиції довкола кандидатури Майї Санду: за два тижні до виборів лідер громадянської платформи «Гідність і правда» Андрій Нестасе зняв свою кандидатуру на користь Санду. Рішення було ухвалене з урахуванням даних соцопитувань. Тим часом відмовився знімати свою кандидатуру на користь єдиного кандидата Юріє Лянке, який, однак, уже заявив про підтримку Санду у другому турі виборів.
Підтримати колишнього міністра освіти (Санду обіймала цю посаду у 2012—2015 рр.) вирішила партія влади. Кандидат від Демократичної партії Маріан Лупу (у 2010—2012 рр. був в.о. президента Молдови) оголосив про свій вихід із президентських перегонів
26 жовтня.
Таке рішення демократів слід розглядати в контексті ширшої політичної гри, яку веде перший заступник голови партії Владімір Плахотнюк. Упродовж останніх місяців олігарх і медіамагнат Плахотнюк, чий вплив на внутрішню політику Молдови визначальний, вжив чимало заходів, щоб покращити власний імідж та імідж партії. Можна згадати і його візит до США та фото з Вікторією Нуланд, статті в авторитетних західних виданнях, телевізійні передачі про його щоденну діяльність, розраховані на молдовського глядача, а також активізацію діяльності прокуратури. Тільки за останні місяці вирішено декілька гучних справ, серед них екстрадиція з України до РМ молдовського бізнесмена Вячеслава Платона у рамках розслідування справи викраденого з молдовських банків мільярда доларів (найгучніша афера на пострадянських теренах, в яку були залучені представники влади) та рішення про арешт лідера проросійської популістської партії «Наша партія» Ренато Усатого за звинуваченням у шахрайстві та спробі замаху на вбивство. Усатий, мер міста Бельці, якому, за даними соцопитувань, громадяни Молдови довіряють найбільше, після Додона, заздалегідь виїхав до Москви, де тепер перебуває, уникаючи арешту.
Чи вплинуть такі ходи на подальше зміцнення позицій Плахотнюка у Молдові та покращення образу олігарха за кордоном, прогнозувати рано. Попередні ж соцопитування показували, що Плахотнюк має стабільно високий антирейтинг (йому не довіряє понад 90% респондентів). Тож, оголосивши про підтримку Санду, Демпартія за кілька днів до виборів дала в руки Додона додатковий козир — позиціювати Майю Санду як кандидатку Плахотнюка. Розрахунок лідера соціалістів був очевидний — поширити на опонентку токсичність образу олігарха і завдяки цьому зменшити її привабливість для виборця. Своєю чергою, Санду використала останні два дні агітації на те, щоб дистанціюватися від Плахотнюка і посилити боротьбу з корупцією як основний меседж кампанії. Такої реакції штаб Лупу не міг не передбачити, тож можна продовжувати спекулювати на тому, на чию ж користь таки зняв свою кандидатуру Маріан Лупу. Про багатоходовість його кроку можна судити і з поспішних заяв кандидата від партії Усатого — Чубашенка, який в останній день агітації заявив, що представники демпартії в регіонах отримали розпорядження далі підтримувати Додона. Диму без вогню не буває, — про те, що Додон пов'язаний із Плахотнюком, говорять уже давно. Тим часом, замість розігрувати «карту Плахотнюка», напередодні виборів політтехнологи Додона могли вдатися до іншої тактики — оголосити, що все може бути вирішене вже у першому турі виборів. Однак на «однотуровість» вони не поставили.
Таким чином, за тиждень до другого туру не можна не погодитися з думкою тих експертів, які результат виборів пов'язують із позицією Плахотнюка. Дипломатичний демарш, до якого вдався Київ, відкликавши Надзвичайного і Повноважного посла України в Молдові Івана Гнатишина «для проведення консультацій» 31 жовтня, може свідчити, що українська влада це розуміє. Претекстом для такого кроку була заява Додона про визнання приналежності Криму Росії, озвучена ним в останній тиждень перед виборами. Ця заява, на яку гостро відреагували МЗС України та посол Гнатишин, прозвучала на теледебатах і згодом була розтлумачена в інтерв'ю Додона газеті «Коммерсант». Відтак, крок Києва (примітно, що інформацію було поширено з твітер-сторінки Святослава Цеголка уже зранку в понеділок) можна розглядати як чіткий сигнал Кишиневу, що Україна не дозволить використовувати «кримське питання» як карту у внутрішньополітичній грі в Молдові. Вечірній понеділковий коментар-твіт постійного представника України при ООН Володимира Єльченка «щось мені це нагадує з власного досвіду» вже неоднозначно вказував на можливість значного зниження рівня дипломатичної співпраці між двома сусідками у разі недружніх дій Кишинева. Вочевидь, посол Єльченко, який завершив свою посольську каденцію в Москві, власне, з формулюванням «відкликаний для проведення консультацій», знає, про що йдеться. Тим часом не можна не відзначити, що на сьогодні співпраця між двома державами активно розвивається. На наступні місяці заплановано чимало зустрічей на найвищому рівні, які мають привести до вирішення багатьох давно назрілих питань, — зокрема, узгодження прав власності на об'єкти, побудовані в радянський період (так, ідеться про об'єкти рекреаційної сфери, що мають бути визнані власністю Молдови на території України, та частина греблі Дністровської ГЕС-2, у якій зацікавлена Україна і яка розміщена на території Молдови), та демаркації кордону. Тож згортання співпраці небажане для обох держав.
Поява питання Криму у внутрішньополітичній боротьбі за крісло президента посилила геополітичний контекст виборів. Це добре видно з реакції українських оглядачів, які зупинилися переважно на загрозах для України у разі обрання проросійського кандидата Додона наступним президентом Молдови (при цьому Росія всіляко дистанціюється від молдовських виборів, наголошуючи на промолдовській політиці Додона, що відбито і в гаслі кампанії «Молдова має майбутнє!»). Прогнозовано, українські ЗМІ та коментатори найбільше уваги приділили заяві Додона щодо Криму та його проросійській позиції. Відтак, лідер соціалістів став уособленням усіляких можливих ризиків проєвропейському вектору Молдови, яка найдовше писала «історію успіху євроінтеграції» серед країн Східного Партнерства. Посилюють цей образ і повторення заяв щодо федералізації Молдови за російським сценарієм, реінтеграції Придністров'я та проведення референдуму з питання розірвання Угоди про асоціацію з ЄС. Однак, за даними соцопитувань, громадяни Молдови вважають соціально-економічні, а не зовнішньополітичні проблеми найважливішими у порядку денному країни. Лише 3,3% респондентів очікують від майбутнього президента врегулювання конфлікту у Придністров'ї. Водночас 60% вважають, що Придністров'я має бути звичайним, а не автономним регіоном у Молдові. Тож заяви Додона вочевидь спрямовані на зовнішнього реципієнта. Дивіденди ж натомість може отримати партія влади, яка, попри всі корупційні скандали, залишається для ЄС меншим злом, аніж Додон. Що стосується Майї Санду, то її агітація після
30 жовтня продовжує розвиватися у фарватері заяв, зроблених Додоном. З одного боку, вона також втягнена в дискусію щодо Криму («визнання Криму російським є державною зрадою»), з іншого — вона також має визначитися стосовно відносин із Росією (орієнтація на нормалізацію відносин). Чи вдасться Санду зійти з геополітичного виміру виборів і донести до виборця свою соціально-економічну програму — питання відкрите. Окрім того, якщо до Додона може перетекти електорат «нашистів», то Санду доведеться докласти чимало зусиль, щоб, по-перше, переконати половину виборців таки прийти на дільниці 13 листопада, і, по-друге, максимально змобілізувати проєвропейського виборця як у Молдові, так і за кордоном.
Які уроки може винести Україна з такого заплутаного пазла внутрішньої політики Молдови? По-перше, що євроінтеграція потребує постійної боротьби. Це добре показують як передвиборні перегони в Молдові, так і зростання впливу євроскептиків у ЄС. Відтак, ані лібералізація візового режиму, ані ратифікація Угоди про асоціацію та ПВЗВТ з ЄС не є гарантією незворотності проєвропейського вектора розвитку держави. По-друге, зростання корупції під гаслами «проєвропейської політики» та «євроінтеграції» дискредитує не тільки «євроінтеграторів» при владі, а й ЄС. Прямим же результатом стає зростання проросійських симпатій серед населення країни та привабливості популістських лівих партій, що декларують орієнтацію на Росію. Інші наслідки — згортання міжнародної фінансової допомоги і поглиблення економічної кризи. По-третє, на прикладі Молдови ми також можемо спостерігати входження молдовських партій у політичне поле ЄС. Підтримка Майї Санду Європейською народною партією була більш ніж однозначна. Це може слугувати сигналом як Демпартії Молдови, так і євроінтеграторам в інших новоасоційованих країнах-партнерах ЄС. Брюссель робитиме ставку на борців з олігархами і корупцією. Зрештою, саме в цьому й полягає суть теперішніх президентських виборів у Молдові: бути чи не бути олігархам при владі — ось у чому питання.