Єгипетські Врадіївки

Говорячи про причини фіаско Братів-мусульман та персональний провал екс-президента Мухаммеда Мурсі, частенько ставлять на перше місце – економічні негаразди. Справді, інвестори не прийшли до країни, міжнародні кредити не були виділені, реформи не почалися, а прості люди не мали пального, щоб заправити автівку й доїхати до найближчого базару. Однак це далеко не повна історія: не брак пального, а свавілля поліції, її насильство, безпринципність, далекість від права та його охорони, за висловом тих, хто добре обізнаний із реаліями режиму зсередини, «забили найбільший цвях в політичну труну для Мурсі».

Сподіватися, що в країні, яка вже давно страждала від дефіцитів, все це буде вирішено за два роки, марно. У приватних розмовах прості єгиптяни це визнають. Не в цьому крився корінь зла. Історія президента Мурсі – це класичний приклад того, як робити не можна, якщо є хоч якісь серйозні намір щодо якісних змін та «покращення» у бідній країні.

У перші місяці президентства він ще робив якісь різкі рухи: пару сотень вищих чинів поліції часів Мубарака відправили на пенсію, запровадили курс із захисту прав людини у навчальні програми для майбутніх стражів порядку. Ще щось перейменовували, перетасовували. Але закінчилося все тим, що, по-перше, на місцях особливо нічого не змінилося, сотні єгипетських врадіївок далі жили в ситуації, де поліція – не та інстанція, яка буде їх захищати; по-друге, поліція просто одверто саботувала будь-які реформи й грала своє соло.

Раніше вона звикла полювати на Братів-мусульман як на державних злочинців, а тепер від тих самих поліціянтів, що зберегли свої погони й посади після революції, вимагали захищати цей режим. Така психологічна ломка все тільки ускладнювала.

Мурсі та його оточення, вочевидь, доволі швидко збагнули, що підкорити цей айсберг в океані постійних протестів і нестабільності їм не вдасться. Про це може свідчити те, що від стратегії реформ вони перейшли до тактики «задобрювання» тієї поліції, яка собі спокійно могла цілитися бойовими патронами в голови протестувальників, яка собі спокійно могла спостерігати, як вбивають людей, не втручаючись у бійки, яка викрадала громадських активістів і мордувала їх до смерті, яка «не помічала» справжніх злочинів, зате зовсім незлочинні дії громадських активістів і журналістів «помічала».

Єгипетській поліції роздали нову зброю і прийняли закон, що обмежував свободу зібрань. Олії у вогонь додала історія із виправданням каїрським судом семи поліцейських, які мали б захищати правопорядок на стадіоні під час футбольного матчу в Порт-Саїді у лютому 2012 року. Тоді під натиском охопленого панікою натовпу загинуло 74 людини. Цей же суд засудив 21 фана до смертної кари за спричинення смертельних безладів. Порт-Саїд лихоманило ще довго після того: єгиптян обурювало саме те, що поліцейських виправдали, хоч, зі слів свідків, ті спостерігали за трагедію на стадіоні зі сторони, не перешкоджаючи злочинним діям фанів.

У перші місяці після приходу до влади Мурсі та його команда мали «золоте вікно можливостей» для того, щоб зламати хребет старій системі: повністю оновити ряди поліції, наскрізно змінити систему відбору в лави поліції, тотально переінакшити підходи до роботи й структуру поліцейських підрозділів на місцях, тощо, тощо. Натомість робилися спорадичні напіврухи. За задумом, поліція мала захищати режим, а громадян – як вийде, в залежності від ступеня персональної адекватності конкретних озброєних до зубів поліцейських на місцях. І все це, як смолою, було просякнуто старорежимною корупцією.

Отож, якщо вам говорять про реформи в міліції, звіряйтесь з єгипетським годинником.