Реверанси для Путіна

Нарешті, я дісталася до інтернету і є спокій написати не про Париж, про який хотілося б, а про паризькі домовленості, які не даватимуть спокою Україні, певно, ще довго.

Теплого паризького вечора єдиною людиною у "четвірці", яка дала якусь реальну конкретику щодо того, що відбулося, був Олланд. От у його словах і між ними можна дошукатися якоїсь достовірності й правди. Порошенко в стінах посольства описав результати переговорів загальними фразами, жодного слова про окремий закон про вибори він сказав.

Отже:

1) Путін як не брав на себе конкретних зобов'язань, так і не бере, як не давав гарантій, так і не дає. Вся філософія "нормандського формату" спрямована не на реальне вирішення проблем, а на реверанси для Путіна, що його думка врахована й що на її основі ухвалюються рішення. Париж нічого не змінив.

2) Фактично вже прописаний графік для проведення місцевих виборів на неконтрольованих Україною територіях. Тобто для того, щоб незаконні вибори 18 жовтня російські маріонетки скасували, їх Україна має переконати в серйозності й незворотності своїх намірів ухвалити окреме законодавство щодо виборів на тих територіях, які вони контролюють. Часу обмаль. Якщо таке станеться, то після того виділять 80 днів на організацію виборів. За цей час ніякий контроль над кордоном Україна відновити не зможе. Тобто реальну безпекову ситуацію в "ЛНР", "ДНР" контролюватиме Путін і сепаратисти. Ще забула - ОБСЄ. Звісно, ОБСЄ, десь і в чомусь далі активізується.

3) Логіка дій Меркель, Олланда: проштовхнути компроміс щодо порядку організації місцевих виборів на Донбасі, який уже був виписаний у "плані Мореля" і який відображає логіку Кремля. Чи змогла Україна це все якось лімітувати, модифікувати на свою користь? Я там була - і я не знаю. Російські дипломати виходили до своїх журналістів під час переговорів, щось їм нашіптували, пояснювали. Нам з українського боку ніхто нічого не пояснював, не брифінгував. Тому-то соцмережі розпалюють в інформаційному вакуумі вогонь "зради" й "всепропальства". Не постфактум, а в день переговорів, коли десятки журналістів включаються в прямі ефіри, треба визначати порядок денний. Бо потім ніхто не повірить, що комусь щось вдалося відстояти. Це в 70-х роках минулого століття можна було через два дні ще щось допояснювати.

4) Якщо українських кандидатів не допустять на ці вибори, то Росію і сепаратистів можна буде звинуватити у зриві Мінських угод. Але чи будуть кандидати як такі? Хто гарантуватиме безпеку? Про це Олланд нічого не сказав.

5) Ми отримали виборчу утопію, яку, втім, Україна ще може використати на свою користь, якщо правильно змоделює критерії зриву виборів і Мінська-2 і закріпить їх. Зрештою, поганий мир - краще будь-якої війни. Я про це завжди думаю, коли бачу молодих хлопчиків в інвалідних візках на алеях Центрального військового шпиталю Києва. Тобто "зрада" зрадою, але на всіх руках, на плечах України гирями висне реалполітік французів і німців, а російські міни їх відривають.

6) Наостанок не про війну, не про нормандську четвірку, а про Париж. Це перша європейська столиця, де я побачила ажіотаж, черги, товчію навколо яток з книгами, а не пивом, морозивом і вафлями. Хто багато читає, той далеко сягає. Якщо не дипломатії та організації міжнародних зустрічей (такого хаосу, як на цих переговорах, я особисто ще не бачила), то ось цьому у французів варто повчитися.

Автор - Жанна Безп'ятчук, журналіст Радіо Свобода

Источник: Facebook