Україна - не Росія, а Макрон – не Саркозі

Проте Макрон - не Саркозі, Кремлю не вдасться зробити з нього маріонетку-миротворця, як це було в 2008-му під час війни з Грузією. Отже, в України обмаль часу зробити ту єдину пропозицію, від якої не відмовиться Париж.

11 листопада президент України їде до Парижа. Мені зрозуміло, чому ця зустріч відбудеться після розмови з Меркель. Мова йде про те, що буде завтра.

Чому між схожими за територіальним устроєм Україною та Францією не складаються відносини? І чому так тісно співпрацює Париж та Москва? Російська імперія завжди дуже рясно «засівала» Францію грошима. Більше того, росіяни скупили нерухомість і масово заселили французькі території, такі як Сен-Жан-Кап-Ферра та Ніцца.

Це і є відповідь на питання, як росіяни працюють з Європою. Поведінка Франції більшою мірою була вмотивована бізнес-зв’язками з російським бізнесом, за виключенням радянського періоду. Ця ситуація відновилася після розпаду Радянського Союзу, і російський капітал знову хлинув туди, сильно інтегрувавшись з Францією в інвестиційних та майнових речах.

Зараз відбувається таке ж інтегрування з Німеччиною, Росія в такий же спосіб намагається вибудовувати відносини з цією країною.

Та мова не про те, що робить Росія задля отримання союзників, щоб на них же заробляти і шантажувати Європу. Річ у тому, що робити Україні в цій ситуації?

Україна не має нафти, газу, лісу в таких об’ємах, як Росія, для того, щоб сировинно закачувати Європу і мати потужний аргумент. Проте Україна має інші речі – унікальну безпекову роль для Європи. Це стало очевидним вже на початку війни між Україною та Росією. Для нас це величезна трагедія та горе, але, як це не парадоксально, це ще й шанс показати Європі справжнє агресивне обличчя Росії, якого треба дуже боятися і тому… товаришувати з Україною.

Треба визнати, що в України не так багато прихильників у Парижі. Хіба що елітна група з числа колишніх дипломатів та міністрів закордонних справ, які пропонують аналітику для президентського палацу та урядових кіл.  Можливо, на їхній підтримці треба побудувати наші ініціативи.

Суть українських ініціатив має полягати у створенні нової системи європейської, євроатлантичної безпеки. Нової системи центральноєвропейської безпеки. І тут треба згадати те, про що говорив Збігнєв Бжезінський. Він пояснював, що протистояти агресивності Москви може тільки союз країн Франції, Німеччини, Польщі та України. Це те, що може протидіяти агресивності Росії. Якщо цього союзу не буде, то створити безпеку на європейському континенті буде неможливо.

За нинішніх умов треба створювати центральноєвропейську і європейську системи безпеки, пов’язуючи їхню взаємодію. Україна сьогодні не може одразу стати членом НАТО та ЄС, а от увійти до системи центральноєвропейської безпеки вона може. І як асоційований член цього товариства може виконувати функцію в рамках глобальної моделі континентальної безпеки. Причому треба розуміти, що під цією моделлю безпеки має розумітися не тільки силовий компонент, а й економічний, енергетичний, продовольчий і т.д. - тут Україні є що запропонувати.

Хто має ініціювати цю річ? Україна. Я б рекомендував нинішнім очільникам вже проробляти ці речі з молодим президентом Франції. Пропонувати щось канцлеру Ангелі Меркель уже пізно. А от з Еммануелем Макроном, який має колосальні амбіції, можна про це говорити.

Тому, на моє переконання, зустріч 11 листопада буде неефективною, якщо глава держави поїде туди без конкретної ініціативи.

Чинний український президент в критичній ситуації використовує фразу «Давайте подзвонимо канцлеру». Швидше за все, скоро ми почуємо щось подібне про дзвінок в Париж. І це мене починає турбувати.

Тобто Україна знову не пропонує системні ініціативи, а виходить з того, що Макрон має стати нашим другом, бо нам нікуди подітися.

Тим часом Макрон, як і Франція, шукає себе. У нього дуель по-європейськи з Меркель за лідерство в Європі. Для нього Україна – це загадка, тому він дуже обережний. Він розуміє, що завоювати Україну через імпозантність, французькі риси політики неможливо. І прекрасно усвідомлює, що у нього гаманець не такий, як у німців.

Водночас він пам’ятає, на чому погорів Ніколя Саркозі, коли виступав «миротворцем» під час російсько-грузинської війни. Думаю, що тоді «план Саркозі» писали у Кремлі і вдало запустили через французького президента. Макрон на це не погодиться. Це людина зовсім іншого типу поведінки. Він прекрасно розуміє, що таке Кремль. Тим більше, для Макрона дуже важлива співпраця із президентом Трампом. Не менш важливий діалог із англо-саксонською Європою. Так, французький обиватель в більшості своїй – з російським душком. Але при цьому Макрон прекрасно усвідомлює, що далі падати у стосунках з Росією для нього як претендента на подальше президентство, дуже небезпечно.

Тож Україні зараз треба ловити момент. Геополітичні інтереси можуть перемогти російські гроші в Європі, якщо Україна втрутиться у цей процес. Якщо ж Київ сидітиме без серйозних ініціатив – нам кінець.