Реакція світу на агресію РФ в Керченській протоці. Перші результати

Реакція НАТО

На відміну від ЄС, від якого чекали економічних кроків щодо РФ, від НАТО в Україні чекали потужної військової демонстрації в Чорному морі. Окрім того, Альянс в Києві запрошували навіть в Азовське море.

Однак і тут не все так просто і швидко як би нам хотілося. Навіть якщо уявити те, що РФ дозволить флотилії НАТО зайти в Азовське море, це мало що змінить по суті. Така флотилія через декілька днів залишить це море. А виправити ситуацію із по суті блокадою може лише повна деокупація Криму, чого звичайно ж сили НАТО на сьогодні зробити не можуть. Тому тут треба тверезо оцінювати ситуацію.

Загалом же Альянс зможе вийти на якісь нові кроки по Чорноморській безпеці лише в першій половині 2019 року. Нові рішення в НАТО напрацьовуються на засіданнях міністрів закордонних справ і оборони, які вже не збиратимуться цього року. При цьому речниця Альянсу вже нагадала, що в 2018 році судна цього військового союзу були в Чорному морі 120 днів на противагу 80 дням минулого 2017 року. Згадайте, як в липні 2018 року в Одесу спочатку зайшла Постійна військово-морська група НАТО, а потім і Постійна протимінна група НАТО. Тому найбільш реалістичним є те, що в 2019 році Альянс вийде на присутність в Чорному морі протягом 160 або може і 180 днів на рік.

Постійне перебування в Чорному морі потужних військових кораблів нечорноморських держав було б бажаним, але при нинішньому рівневі саме військово-морської загрози із боку РФ в цій частині світового океану є малоймовірним розвитком подій. Така постійна присутність вимагатиме, по суті, принципового рішення НАТО задіяти значну кількість фінансових ресурсів і кораблів, зважаючи на обмеження, які накладає Конвенція Монтрьо 1936 року. Уявіть, скільки треба буде задіяти ресурсів для того, щоб одна група кораблів НАТО залишала Чорне море, а інша заходила в нього для постійної присутності. Для цього треба буде задіяти значну частину найбільших флотів країн НАТО. Рівень же військової загрози РФ в Чорному морі об’єктивно не виправдовує такого кроку.

Але не зважаючи на все це, НАТО справді порадувало Київ тим, що передало партію обладнання зв’язку. Це був перший такий крок західних структур, де була якась практична конкретика, а не лише риторика. Однак і тут треба пам’ятати, що цей крок був здійснений в рамках роботи окремого Трастового фонду. Тим самим передача обладнання зв’язку – це реалізація рішень Уельського і Варшавського самітів НАТО, а не рішень, які були прийняті після 25 листопада. Такі рішення Альянсу іще треба буде розробити і прийняти.

Реакція США

Окремі очікування Україна, звичайно ж, покладає на США із багатьох причин. Від того, що США є підписантом Будапештського меморандуму, і до того, що це держава із найбільшим військовим потенціалом у світі.

Заяви представників адміністрації Дональда Трампа після подій 25 листопада 2018 року варіювалися. Від однозначного засудження дій РФ і повної підтримки України, як це зробили Курт Волкер чи Ніккі Хейлі, до більшої стриманості в Дональда Трампа і Майка Помпео. Проте агресія РФ минулого місяця рикошетом вдарила і по російсько-американським відносинам. Дональд Трамп скасував заплановані повноцінні переговори із Володимиром Путіним, які мали пройти в рамках саміту G20 в Аргентині (30.11-01.12). При цьому очільник Білого Дому чітко заявив про те, що жодних переговорів не буде, поки РФ не поверне захоплені судна і моряків. Нещодавно дану тезу повторив і радник президента США із питань національної безпеки Джон Болтон.

Така постановка питання робить більш імовірним якомога швидше звільнення українських моряків, оскільки для Кремля проведення переговорів на найвищому рівні на сьогодні є критичною необхідністю. РФ намагається уникнути нової гонки озброєння у випадку краху угод РСМД і СНО-3. А тому українських моряків, скоріше за все, під тиском США звільнять і повернуть захоплені судна. Проте, якщо орієнтуватися на заяви представників РФ, пройде це, скоріше за все, після показового суду над полоненими українськими військовими. Москва взяла курс на те, щоб провести показове судилище по типу тих, які були в СРСР в 1930-ті роки.

Після подій 25 листопада можливим є збільшення присутності американських есмінців в Чорному морі. Такий розвиток подій був би позитивним, бо один есмінець ВМФ США несе на борту більше ударних крилатих ракет, чим увесь Чорноморський флот РФ. А тому така присутність одразу міняє баланс сил не на користь РФ в Чорному морі. CNN повідомляло про те, що Вашингтон повідомив Анкару про можливість проходу свого військового корабля через протоки. Але навіть якщо есмінець ВМФ США з’явиться в Чорному морі в скорому часі, не треба очікувати, що вони будуть там тепер на постійній основі. Так, США мають в Європі лише чотири есмінці із керованим ракетним озброєнням на постійній основі, які базуються в іспанському порту Рота. Три із цих есмінців цього року вже заходили в Чорне море, що є показовим фактом. Загалом же ВМФ США змушений підтримувати свою присутність в 18 ключових районах світового океану, маючи найменшу кількість кораблів за останні 100 років – лише 282. А тому постійна присутність США в Чорному морі малоймовірна.

Нарешті, окремі експерти і аналітичні центри США почали закликали Вашингтон надати окремий пакет матеріально-технічної допомоги для посилення обороноздатності ВМСУ. Мова в тому числі йде про протикорабельні ракети і радари контролю над ситуацією на морі. Такі заклики є однозначно позитивним розвитком подій. РНБОУ в вересні 2018 року прийняло рішення про створення в тому числі системи контролю над ситуацією на морі. А тому отримання такого обладнання від США було б доцільним. Тим паче, що можливість такого кроку була передбачена бюджетами Пентагону на 2018 і 2019 роки. А от із протикорабельними комплексами може виявитися складніше. На сьогодні США мають на озброєнні фактично лише одну протикорабельну ракету Harpoon. Інші ракети (NSM, LRASM, Tomahawk) перебувають або на стадії тестування, або лише на початку масового розгортання. Проте в США немає на озброєнні наземного протикорабельного ракетного комплексу на основі ракети Harpoon, який можна було б під ключ передати Україні у випадку рішення. Лише Данія має такий комплекс. Створення ж такого комплексу компанією Boeing – це час, навіть якщо буде позитивне рішення із боку Білого Дому.

Замість висновків

Реакція структур колективного Заходу на агресію РФ 25 листопада дає декілька важливих уроків для національної зовнішньої політики і для широких мас українців, які варто було б засвоїти. Перш за все треба пам’ятати про те як функціонують такі інститути як НАТО і ЄС. Лише в найбільш критичних ситуаціях, де їх безпека і виживання ставляться під питання вони здатні приймати рішення за декілька днів чи годин. У випадку ж агресії РФ в Керченській протоці треба мати реалістичні очікування щодо того як швидко і які саме рішення можуть бути прийняті.

Так само Києву треба відмовитися від практики по максимуму ставити планку очікувань щодо реакції Заходу. Управління очікуваннями є критичним навиком, який допомагає боротися із різного роду інсинуаціями. Краще щонайменше публічно декларувати стриманість в очікуваннях. Тоді будь-який прогрес буде сприйматися позитивно. Відступ від максималістської позиції, навіть якщо і дає результати, сприймається більше як поразка.

Врешті решт, треба вчитися краще розуміти, що керує тими чи іншими гравцями в їх поведінці. Спроба вчергове налякати воєнною загрозою із боку РФ вкотре не дала результатів. Треба реалістично оцінювати стратегічний вимір ситуації в Керченській протоці і Азовському морі, рівень військової загрози від РФ на морі. Лише так реакція наших західних партнерів перестане бути для нас неприємним сюрпризом.