Саме завдяки їм ми примудрилися протриматися стільки часу у війні з Росією
19 березня 2017 року у Маріупольському драмтеатрі відбулася церемонія нагородження вояків-захисників Маріуполя Лицарським хрестом Добровольця - недержавною нагородою, заснованою «Всеукраїнським союзом ветеранів АТО»
Я спеціально приїхала з «нуля», щоб привітати «Павука», «Малого», «Саву» та інших хлопців, більшість з яких знаю - кого рік, кого два, бачила у ділі, ціную, люблю, шаную...
Павук, він же Руслан Пустовойт, починав в УДА, нині у 54-му ОРБ - той самий безбашенний донецький розвідник, який фактично один узяв у полон 8 ворогів, був двічі важко поранений, нині знову в строю. Малий - боєць з мого підрозділу (ОЛПЗ «Вольф» УДА), теж розвідник з величеньким досвідом. Усього нагородили біля 20 бійців, переважно з 54-го ОРБ та з 8-го батальйону УДА. Деяких, на жаль, посмертно...
Організатори заходу - патріотична громада міста, переважно волонтери - люди, які невеликою кількістю, але шаленою (само)організованістю, завзяттям і відчуттям, що «крім нас, нікому», відстояли український Маріуполь. Щось було дуже зворушливе в тому, що нагороди (від народу) вручали не «убеленные сединами» ветерани служби в Радянській армії, а жінки - звичайні наші українські жінки, без яких ми ще два роки тому втратили б третину областей України. Кожна казала декілька слів - майже всі без підготовки, від душі. Коли до мікрофону покликали Таню Пустовойт, дружину Павука і маму його дітей, вона почала казати слова подяки, але одразу збилася і заплакала. Змахнув сльозу і Павук, а люди почали аплодувати...
Коли хвилиною мовчання вшановували пам'ять загиблих, це була не умовна 10-секундна «хвилина», як на політичних і «піарних» заходах, а справжня хвилина, секунди відбивав метроном. На 60 секунд люди завмерли, приспустивши прапори, буквально перетворившись на камінь - і тут вибігає маленька дочка Павука, обіймає його за ногу, притискається до нього щокою і так стоїть...
Була маленька «творча програма» - патріотична пісня від юного маріупольського барда Данила Подибайла і вірш, який прочитала місцева поетка. В кінці від всеукраїнського братства ОУН-УПА троє вояків були нагороджені медаллю «Захиснику України від московської агресії».
Особливий подарунок (особисто від мене) отримав Павук - активні навушники, прислані паном Олександром з Канади, який допомагає нам майже від самого початку війни. Павук мав отримати їх набагато раніше, але був поранений... Думаю, панові Олександру буде приємно, коли він побачить, якому героєві дісталися одні з отих навушників.
Увесь захід був ніби живою ілюстрацією, поясненням того, яким чином ми примудрилися протриматися стільки часу і тримаємось досі. З такими людьми поруч на фронті і позаду в тилу не страшно воювати, взагалі нічого не страшно.