Цензура реальності. Як стирається історія
Про блокування контенту за «мову ворожнечі»
Ми всі – нащадки канібалів. Це доведено археологами, які знаходили людські кістки, з яких кам'яними знаряддями зрізали м'ясо.
І що нам робити з цим фактом?
Нічого. Визнати його, змиритися і обмежитись тим, що самим не їсти людей.
Багато років кажу: те, що відбувалося давно, неможливо і не треба судити за сучасними законами – що юридичними, що моральними. Про це просто треба знати і пам'ятати. Запозичувати хороше, відмовлятися від поганого.
На відміну від заборони їсти людей, не всі сучасні моральні правила є добрими. Цензура зашкалює. Все частіше бачу, як у цілком пристойних, літературних словах, на кшталт «війна» чи «зброя», вставляють зірочки.
Днями Ютуб видалив мій старий відеорепортаж, 12-річної давнини, з якоїсь акції правої молоді. Через «мову ворожнечі». Я абсолютно не пам'ятаю, що було на тій акції і тому відео. Можливо, хтось із промовців і справді сказав щось радикальне, буває. Тим більше, траплялося в ті часи. Але ж, бляха-муха, що б він не сказав – він це дійсно сказав, це було в реальності! Відбулася якась подія, яка є маленькою частинкою мозаїки, з якої складається історія. Не думаю, що відео з тієї події збереглося десь іще, крім мого каналу. Тобто, цензура стирає зафіксовані факти, спотворює історію.
Я ще б зрозуміла, якби якийсь відеоблогер записав у себе вдома власну промову із закликами до чогось незаконного, і це відео заблокували б. А тут – ціла подія, причому подія, якщо називати речі своїми іменами, з інших часів – під час якої хтось, можливо, сказав щось із сучасного погляду сумнівне – і все, пам'ять про подію стерта.
Теоретично, ця умовна людина зараз могла перефарбуватися і казати щось зовсім інакше. І її вже не вдасться «макнути», давши лінк на старе відео.
Я б карала за таку цензуру, дуже жорстко.
Чекаю вже давно, коли це божевілля минеться, коли вже маятник нарешті хитнеться у протилежний бік. Не факт, між іншим, що це буде добре, адже маятники на «золотій середині» не зупиняються.