Післямова до візиту Ердогана
Україна і Туреччина все більше віддаляються одна від одної
Уважно перечитав прес-повідомлення за результатами візиту Ердогана в Україну, яке в "кращих" стилістичних традиціях говорить про те, що президенти України і Туреччини дали новий старт відносинам між нашими державами.
Судячи з усього розмова президентів була непростою і насиченою. Проблем у відносинах накопичилось чимало.
Але сумна правда полягає в тому, що новий етап у міждержавних відносинах далеко не завжди починається з нових президентів і точно ніколи не починається зі старих питань.
А перелік питань, які озвучені (і ті, які не озвучені) для преси - старий як світ. Насправді жодного нового питання під час цього візиту на порядку денному двосторонніх відносин не з'явилось.
Навіть гуманітарну та іншу допомогу Туреччина Україні надавала і раніше. Щоправда в менших обсягах. Але, сподіваюсь, це питання ніхто в українській дипломатії не вважає підставою для нового етапу відносин.
Ризикну зробити те, що не хоче чи не може зробити українська дипломатія - визначити основний інтерес України до Туреччини.
Як на мене, на сьогодні це лише одне питання - підтримка у війні проти Росії. Підтримка ця щоправда українській стороні потрібна багатопланова - і санкції проти РФ, і послаблення позицій РФ в чорноморському регіоні в енергетичній сфері, і боротьба за права кримських татар, і це ще далеко не все.
В усіх цих питаннях Туреччина лише на рівні декларацій підтримує Україну (така собі візантійщина - ми скажемо вам те, що ви хочете почути). На рівні реальної політики і в питаннях блокади Криму, і захисту кримських татар, і енергетики позиція Туреччини значно ближча до врахування потреб Росії. Єдиний, але дуже серйозний аргумент на користь Туреччини в цих питаннях це те, що позиція самої України є не менш двозначною. Ні реальної блокади чи санкцій проти Росії, ні спроб боротися за права своїх громадян на окупованих територіях, ні реальних дій на зменшення енергетичної залежної від РФ.
Але зараз констатуємо одне - в чорноморському регіоні, як і в питанні внутрішнього розвитку, Україна і Туреччина все більше віддаляються одна від одної. Настільки, що говорити про стратегічне партнерство вже, напевно, підстав немає.
Що стосується прагматичних питань співпраці, то візит Ердогана радше дозволив провести інвентаризацію багатьох можливих проектів, спільна реалізація яких була призупинена через революцію в Україні та президентські вибори в Туреччині.
Переговори про зону вільної торгівлі аж ніяк не нове питання. Був і я учасником одного з раундів переговорів, під час якого міністр економіки України Петро Порошенко непоступливо як стіна виборював інтереси України у питаннях торгівлі цукром і ще деякими товарами. Слід визнати, що затримки і з турецького боку пов'язані винятково з лобіюванням деякими високопосадовцями своїх інтересів по окремих товарних групах.
Спільне виробництво літаків на порядку денному з осені 2012 року. Я боюсь що тут у нас нічого не вийде. Людина, яка створила цей проект і була учасником усіх раундів переговорів та зустрічей турецьких авіабудівників з нашими антонівцями, колишній консул з питань економіки Генконсульства в Стамбулі Григорій Бойко влітку 2014 року виявися непотрібним ні на дипломатичній, ні на державній службі. А більше нього ніхто і не знає. Крім того убити майбутнє цього проекту може і непереборна жага кожної української влади "реформувати" Антонова.
Інші проекти співпраці в військово-технічній і високотехнологічній сферах, яких немало завжди пропонували турки, як правило, упирались у відсутність фінансування і належної корпоративної культури українських партнерів. В перспективи цих проектів особисто я повірю тоді, коли Україна навчиться формувати і реалізовувати державне оборонні замовлення.
Про нашу участь в спорудженні нафто- та газогонів Україна говорить Туреччині завжди. Я вірю, що це ми можемо. Щоправда як російський, а не турецький субпідрядник чи постачальник
А більше в документах за результатами візиту нічого і немає.
То ж і виходить, що нове в українсько-турецьких відносинах це лише незовсім призабуте старе.