Перемога Макрона. Нічого ще не закінчилось
Перемога Макрона над Марін Ле Пен на президентських виборах у Франції - це зняття гостроти меншої з проблем.
Так, проросійська ксенофобська відьма цього разу не стала президентом. Хоча вихід у другий тур виборів - це вже й так відкрита і явна загроза, яка далеко не втекла.
Справа в тому, що французька конституція складена таким чином, що президент у Франції може бути важливим та впливовим політичним гравцем лише за виконання однієї передумови - наявність своєї більшості у парламенті. В разі, якщо цього не сталось, президент Франції - безвольний спостерігач за тим, що робить уряд і парламентська більшість.
А парламентські вибори у Франції відбудуться в червні.
І тут варто пригадати зовсім нікудишні результати соціалістів та непогані результати різних крайніх (і правих, і лівих) на президентських виборах. Додайте сюди дуже незлий результат Марін Ле Пен, приплюсуйте те, що політична, економічна та соціальна ситуація, що дозволила їй отримати вчорашній результат не змінилась. Згадайте, що партія Макрона не має ні досвіду, ні оргструктури, бо є новою....
Все лише починається. Необов»язково закінчиться якось катастрофічно, але те, що наступні кілька років ситуація у Франції не буде простою - це факт.
Заяву Порошенка про якогось надійного друга України Емануеля Макрона просто соромно коментувати.
Так, Макрон виступає з позиції необхідності зміцнення Європейського Союзу. Це добре - нам, Україні, потрібен сильний ЄС. Але тематика ЄС нині має такий контекст, що парламентські вибори у Франції явно легше виграти чи вести критикуючи, ніж підтримуючи європейську ідею. Макрон, підтримуючи ідеї об»єднаної Європи, буде змушений критикувати Брюссель, здійснювати певний дипломатичний тиск. Без парламентської і урядової підтримки, однак, все це може виявитися пустим звуком.
Наступна причина, яка, я так думаю, дозволила Порошенку назвати Макрона «надійним союзником України» - це його позиція щодо необхідності підтримання санкцій проти Росії. Але давайте скажемо прямо, це було вигідно Макрону, перш за все, з точки зору внутрішньополітичного позиціонування. Росія стає для європейців щодня більш токсичною темою, а його основний опонент Марін Ле Пен аргументовано вважалась фавориткою Кремля. Чи означає це «надійне союзництво з Україною»? Ну, хіба якщо мислити надто схематично і видавати бажане за дійсне.
Та й знову таки - ні досвіду в дипломатії, ні історії попередніх взаємин з РФ, ні розуміння, як реалізовуватиметься будь-яка політика Макрона за умови відсутності урядової та парламентської підтримки, ні, тим більше, якогось «українського досьє». Навіть якщо Макрон виявиться послідовним у своїй критиці Росії, він може виявитися не надійним, а дуже кволим політичним союзником.
Але знову ж таки - багато що залежатиме від результатів наступних парламентських виборів у Франції в червні ц.р.
Тому, відкоркувавши шампанське за перемогу «надійного союзника», не забуваймо, що для нього все лише починається.