Про вчинок Порошенка у Варшаві. Чи потрібно було ставати на коліна?

Не хотілось про це писати.

Занадто делікатна тема.

Але дискусія в ФБ пішла. То ж принаймні не я почав.
Я про те, що президент України під час перебування у Варшаві відвідав меморіал полякам, що загибли у 1940-х роках на українських землях.
По-християнськи це правильно. Треба шанувати загиблих. І не було би жодного сенсу про це писати, якби коліно перед пам’яттю загиблих схилив дяк православної церкви або просто приватний турист Петро Порошенко.

Але це зробив президент України Петро Порошенко.

Очевидно витягнутий у стійці струнко офіцер українських Збройних Сил, що став тлом для цього акту глави української держави, мав підкреслити саме те, що акція відбувається від імені України.
За інших обставин, можливо, і проведений від імені Української держави і Українського народу подібний захід потрібно було б зустріти з порозумінням і підтримкою.

Я припускаю таку церемонію за тих обставин, що істориками достатньо і чесно вивчено події на Волині, що суспільство і в Україні, і в Польщі розуміє причини і обставини трагедії, коли чітко зрозуміло і визнано, що Українська держава і Український народ не причетні і не можуть нести жодної правової і навіть моральної відповідальності за ту трагедію. Так, в контексті вибудовування стратегічних відносин з Польщею за дотримання описаних вище умов, така церемонія була би доречною, правильною та потрібною.
Але існують конкретні політичні обставини. Акту християнської любові українського президента передувала Постанова польського Сенату. Постанова незбалансована, емоційна і політично заангажована. До цієї постанови українські лідери ніколи не вшановували в Варшаві жертв трагедії на Волині.

Тому уся ця ситуація виглядає такою, що президент України схилив голову не так перед пам’ятю загиблих поляків, як перед волею польського парламенту.
Те, що зроблено від імені Української держави, яка ще раз підкреслю, не може нести жодної відповідальності за ті події, робить Волинську трагедію частиною офіційного дискурсу сучасних українсько-польських відносин. Це заохочуватиме авторів та режисерів дійства в польському Сенаті під назвою «Постанова...» продовжувати і розвивати успіх по вбиванню клину між сусідніми державами і народами. Бо працює.

І нас не повинно надихати те, що в Польщі цей жест оцінено високо, що президент Польщі вже збирається до нас на святкування Дня Незалежності. Звичайно, полякам імпонує українська влада, яка схиляється перед волею польського парламенту. Але чи не наступить у поляків розчарування, коли вони збагнуть, що за цими жестами немає ніякої суті?
Тому не маючи ні наміру, ні бажання засуджувати президента Порошенка за його вчинок, все ж таки назву його цілком несвоєчасним і непідготовленим. А ось непідготовленість - це, здається, одна з основних рис модерної української зовнішньої політики.
Як на мене, це саме той випадок, коли мораль чи моралізаторство і політика цілком несумісні.

Facebook