Треті, останні, президентські теледебати в США
Клінтон вступила в дебати, маючи достатньо комфортну 7-8-відсоткову перевагу над опонентом – Дональдом Трампом
Це, на думку переважної більшості оглядачів, зумовлювало манеру поведінки і стратегічне завдання кожного з кандидатів.
Трампу для того, щоб змінили виборчу динаміку потрібна була рішуча перемога. Він мусив не лише виглядати і звучати по-президентськи, а бути в рази переконливішим за Клінтон.
Хілларі Клінтон потрібно було просто не програти.
Трамп розумів це завдання і робив все від нього залежне для перемоги. Перші 25 хвилин.
Впродовж цього періоду говорили про право на носіння зброї та аборти. І дійсно складалось враження, що відбувається дискусія цілком пристойних мудрих людей, які мають різні позиції, але мають серйозні аргументи і готові спокійно і впевнено їх відстоювати.
Але після цих вступних 25 хвилин натура Дональда Трампа взяла гору. Або Хілларі Клінтон вдалось вивести опонента з рівноваги. І почалось перескакування з теми на тему, відмова відповідати на прямо поставлені питання, перебивання і навіть кривляння опонента.
Навіть якщо на думку модератора, висловлену в питанні, Хіларі Клінтон не мала чіткого плану в сфері імміграції, її думки у цій сфері, а також її економічна програма, звучала, як на мене, переконливішою.
Дуже гостро Хіларі Клінтон поставила питання Росії - фактично це звучало як звинувачення, що Дональд Трамп довіряє Путіну більше, ніж американським розвідувальним структурам, усі 17 яких заявили, що Росія втручається у вибори в США. Модератор дискусії, якого напередодні усі вважали якщо не стовідсотково протрампівським, то вже цілком точно антиклінтонівським, був змушений «притиснути до стіни» Дональда Трампа питанням, чи довіряє він заяві американської розвідки щодо російського втручання.
Трамп вислизнув, але відхрестився від «любові до Путіна» («я не знаю Путіна»), принагідно звинувативши Клінтон і Обаму в тому, що Путін обхитрив їх у всьому - від ядерної зброї до Сирії. Але пізніше він повернувся таки до теми «сфальсифікованих виборів», яку з великою вірогідністю в США майстерно підкинули росіяни. Це було майже сенсаційно. Не думаю, що будь-хто з кандидатів в президенти за всю історію США натякав, що може не визнати результати виборів. В Кремлі відкоркували шампанське (контрабандою в обхід російських же санкцій завезене в Кремль по дорозі з Берліну).
В інших питаннях зовнішньої і безпекової політики Трамп виправдовувався і пояснював свої минулі, дипломатично висловлюючись, сумнівні заяви, які з майстерністю жонглера підкидала Хілларі Клінтон.
Далі було все більш-менш, як і раніше. Трамп був «непереконливий» у заявах, що ніхто не поважає жінок більше, ніж він. Клінтон було важко боротися зі звинуваченнями, які модератор і Трамп озвучували дружнім хором, що стосується її електронного листування та використання посади державного секретаря для поповнення її та її чоловіка приватного фонду. Трампу було нічого сказати на своє виправдання про уникнення сплати податків, окрім того, що такі як Клінтон створили закони, які дозволяють йому ці податкові ігри...
Як би там не було, Хілларі Клінтон виглядала і була більш «президентською». Це розумів і Трамп, тому традиційно намагався компенсувати цю вражаючу різницю у манері висловлюватися «залізобетонною» тезою - вона вже 30 років в політиці, вона частина істеблішменту, вона, її чоловік і її президент Обама наробили масу помилок або не зробили нічого, щоб Америка була могутньою і процвітаючою.
Тому, повертаючись до початку, Хілларі Клінтон мала простіше завдання на ці дебати. І, здається, краще з ним впоралась. Ні вражаючих перемог, ні поразок не сталось.
Тепер, очевидно, до кінця виборчої кампанії сторони зосередяться не стільки на тому, щоб здобути нових прихильників, як на тому, щоб заохотити тих, хто є, прийти на виборчі дільниці, та демотивувати прихильників опонента.
Ну, і наприкінці традиційна для моїх «репортажів» про президентські теледебати в США фраза - слово «Україна» претендентами не вживалось.
У мене давно не має ілюзій щодо ролі та місця України і «українського питання» в американській політиці. Це не трагедія, і вцілому не перешкоджає нашій роботі в США. Але важливо розуміти, що фотографія чотирирічного хлопчика - жертви бомбардування Алеппо, наразі є більш виразною, ніж два роки інформаційних зусиль України. До яких причетний і я. Але при всьому цьому ні сирійці, ні українці не отримали тієї підтримки, яку просили у Вашингтона, і на яку розраховували.
Чи зміниться ця ситуація? Очікувати на відповідь на це питання залишилось не так і довго - президентські вибори в США за якихось три тижні.