Виїзд чоловіків за кордон. Дистанціюватися не вийде

От зараз один з небагатьох випадків, коли «включаю дипломата», і буду пробувати так написати, щоб нікого не образити.

Перш за все, дуже дякую усім, хто лишили коментарі під попереднім постом про доцільність/недоцільність створення можливості деяким додатковим категоріям чоловіків виїжджати на тривалий час з України під час воєнного стану.

Це питання на слуху. Порушувалось воно і на останньому засіданні фракції «Cлуг народу». Вирішили ближчим часом обговорити його детально і прийняти якесь внутрішнє рішення. Обговорення ініціювали ті, хто «за».

Для мене це зовсім непросте питання. Тому і просив коментарі, щоб набратися думок. Чесно кажучи, мої сподівання на чудо, що хтось підкаже «залізобетонний аргумент», який остаточно переважить шальки в якусь із сторін, не збулись. Це непроста ситуація, коли ти мусиш вирішувати долі інших людей, коливаючись між тим, що каже серце і розум.

Зате почитав я деякі ідеї, які не сподівався і не хотів би чути взагалі.

Мене відверто обурюють коментарі (не коментатори) про те, що «а чого взагалі йти на ту війну, якщо я все життя платив податки на оборону»?

Це уміло посіяне ворогом і видозмінене з 2014 року гасло – «це не твоя війна», «це війна політиків», «нехай олігархи воюють». Є багато інших варіантів, аж до «я все життя платив податки, з яких утримували армії солдат, то ж тепер час їм відправцьовувати мої гроші».

Дистанціюватися від цієї війни не вийде. Сховатися чи втекти можна та й то не на території України. Дистанціюватися – ні.

Криваві події, що відбуваються в Україні, є наслідком рішень, що приймалися не в нашій країні. Масштаб і форма вторгнення такі, що регулярна армія і спецслужби (у тому вигляді, в якому вони існують в мирний час) нездатні протидіяти загрозам. Все, що відбувається з мобілізацією в Україні продиктовано логікою війни, а не мирного часу.

Загалом навіть Конституція України у першому ж абзаці статті 17 чітко визначає, що «захист суверенітету і територіальної цілісності України, забезпечення її економічної та інформаційної безпеки є ... справою всього Українського народу».

Збройні сили – це лише інструмент виконання цього завдання. І цей інструмент може серйозно перенастроюватися залежно від ситуації. І зараз в секторі безпеки і оборони працює щонайменше в чотири рази більше людей, ніж в мирний період. Але чисельність нашого сектору безпеки і оборони в період війни все рівно менша за чисельність російського в мирний період. Це однозначний сигнал, що кожен з нас має бути готовий бути відмобілізований до лав Збройних сил України.

Гасла про те, що я платив податки, щоб не воювати, не працюють. Як ми бачимо, Росія без будь-яких сентиментів мобілізує чоловіків на тимчасово окупованих територіях України. Тому вибір у вас невеликий – або бути готовим воювати за свою країну, або приготуватися воювати проти неї.

Українська держава намагається бути відповідальною перед своїми громадянами, які змушені обороняти нашу країну. Ця відповідальність реалізується і у вигляді певних правових рішень, що дозволяють брати в руки і користуватися зброєю, і у вигляді соціальної політики – значні виплати нашим оборонцям, захист поранених, підтримка сімей загиблих тощо.

Навіть з мобілізацією Україна поводиться виважено і відповідально. Немає паніки і бажання забрати усіх до війська. Відмобілізовані стільки, скільки усі ми з вами можемо собі дозволити з точки зору і військової достатності і нашої здатності їх утримувати.

Я звичайно говорю про рівень політики. На рівні виконання прийнятих рішень проблем більш, ніж достатньо. Є достатньо випадків корупції, є непрофесійність і нездатність окремих виконавців, є негідники, які намагаються уникнути виконання свого обов'язку обороняти країну, є зрадники. І серед депутатів, і серед бізнесменів, і серед «звичайних людей». Так, достатньо проблем і в ЗСУ, які подекуди представляють особи, що є усобленням найгірших радянських практик.

Все це є, і все це дуже болюче та неприємне. Все це має бути і найчастіше є об'єктом уваги правоохоронних органів, суспільного осуду і так далі. Але...

Жодна з проблем, що існують в уряді, в війську чи ще десь нічого не змінюють щодо нашого обов'язку і потреби обороняти країну. Наші обов'язки не можуть перекладатися на інших. Не може країна у війні мати близько мільйона громадян, які в якийсь спосіб уникли військового обліку. Не може бути так, що усі радо користуються можливостями і правами, що надає Конституція і реалізує уряд, але при цьому уникають обов'язків.

Це і буде для мене основним критерієм, коли справа дійде до голосування за питання чи надавати більшій кількості громадян України можливість виїжджати закордон.