Законопроект про нацбезпеку - небезпечна фікція влади

Коротко резюмувати нові законодавчі ініціативи влади можна хіба так, що це Закон про те, як три роки тому треба було реформувати сектор безпеки і оборони держави, якби Міністерство оборони України це могло чи хотіло.

Насправді законопроект стосується винятково сектору оборони і безпеки та не охоплює усі сфери, що традиційно належать до складових нацбезпеки - економічна, екологічна, кібернетична, критичної інфраструктури тощо. Автори законопроекту не пояснили, що і як має відбуватися у цих сферах. Відтак назва проекту закону не відповідає змісту.

Законопроект «Про національну безпеку України», який Президент під час прес-конференції 28 лютого назвав фундаментальним у сфері забезпечення безпеки держави, вже традиційно розроблявся без широких консультацій з громадськістю. Але очевидно всі повинні бути впевнені у його досконалості, оскільки, як запевнив Гарант, його розробляли спільно з радниками із США та НАТО. Заради справедливості потрібно зазначити, що громадське обговорення законопроекту все ж таки відбулися у вузькому колі незалежних фахівців, що дозволило Майдану закордонних справ представити свої зауваження, але висловлені експертами у ході цього обговорення пропозиції, як завжди, враховані не були.

Законопроект є надзвичайно «сирий», містить велику кількість неузгоджених положень, як в рамках самого законопроекту так і невідповідності до положень інших чинних нормативно-правових актів. При цьому, окремі неузгодження є невипадковими, а цілеспрямовано допомагають Міністерству оборони України позбутися відповідальності за реалізацію державної політики з питань національної безпеки у воєнній сфері, сфері оборони і військового будівництва.

Законопроект дублює положення чинних нормативно-правових актів, зокрема шляхом прямого цитування положень, що стосуються повноважень органів державної влади або посадових осіб. Зокрема переписані цілі статті Законів України «Про Збройні Сили України», «Про розвідувальні органи України», «Про Національну гвардію України», «Про Службу безпеки України» і т.д. Це лише перевантажує його за обсягом, не несе жодного смислового навантаження.

Неврегульовані у законопроекті й взаємовідносини між начальником Генерального штабу Збройних Сил України та Головнокомандувачем Збройних Сил України, Командувачем об'єднаних сил та Командувачами видів, окремих родів військ (сил) Збройних Сил України, командувачами (керівниками) інших військових формувань. Внаслідок цього можливий конфлікт між органами управління під час виконання завдань з оперативного керівництва військами.

Всупереч стандартам НАТО, на які посилається Президент, у законопроекті Міністерство оборони України залишається органом військового управління. Це є абсурдним з огляду на те, що Міністерство оборони України відповідно до цього ж законопроекту має очолюватися цивільним міністром та цивільними заступниками міністра. Тому Міністр оборони України, як член Кабінету Міністрів, цивільна особа і керівник органу виконавчої влади не може бути підпорядкованим Президентові України як Верховному Головнокомандувачу Збройних Сил України, як і не може здійснювати оперативне керівництво застосуванням Збройних Сил України.

Саме це сьогодні визначає конфлікт між Міністром оборони України та начальником Генерального штабу Збройних Сил України, і ці протиріччя не усуваються новим законом. Ця ситуація є неприпустимою для країни, що веде війну.

І навряд чи цей закон із такими недоліками має фундаментальний характер, як заявляє Президент України. Це радше «відкупний» для іноземних партнерів, які розчаровані станом реформ у сфері національної безпеки України. Адже по суті цей закон повторює завдання щодо реформування Збройних Сил України визначені у розробленому спільно з американськими фахівцями з Defense Institution Building Стратегічному оборонному бюлетені України, що був уведений у дію Указом Президента України ще у 2016 році. Це визначає прискіпливу увагу американських партнерів до стану його імплементації.

Дворічна робота над реалізацією Стратегічного оборонного бюлетеню України довела низьку ефективність Комітету реформ Міністерства оборони та Збройних Сил України.

Переконавшись на практиці у недієвості указів Президента та фактичній бездіяльності інституційних надбудов при Адміністрації Президента України у вигляді Національної ради реформ і Виконавчого комітету реформ щодо проведення трансформації сектору безпеки і оборони, наші партнери намагаються тепер через Закон «Про національну безпеку України» примусити чинну владу до здійснення реформ.