Звинувачення дипломата в антисемітизмі – інформоперація проти України

Звинувачення це більше схоже на донос сталінських часів, бо все, що зробив блогер-дослідник, – це скріншоти якихось статей, що поширював український дипломат, і за заголовками, не вдаючись в аналіз тексту, гострим аналітичним розумом визначив, що в статтях міститься антисемітизм, заперечення Холокосту, розпалювання міжнаціональної ворожнечі, зазіхання на територіальну цілісність іноземних держав і багато інших гріхів, що підпадають під Кримінальний кодекс України (це все блогер називає серед своїх претензій).

Далі, очевидно, щоб додати величавості власній постаті та грізності висунутим звинуваченням, блогер викриває антисемітську змову і організацію в МЗС на підставі того, що серед тих, хто «лайкнули» поширені цим дипломатом дописи були з десяток діючих і колишніх (блогер і тут не надто переймається відділити одних від інших, бо який правдивий дослідник звертатиме увагу на результати лабораторних досліджень, які не підтверджують його теорію?) співробітників МЗС України.

Але хто ж засудить і що поганого в цілком безкорисній, що ведеться винятково з міркувань справедливості, боротьбі блогера за очищення державної служби України від поганих службовців і т.д.? Вказувати владі на помилки – це ж ніби обов’язок громадянського суспільства?

Проте, як на мене, в цьому випадку ми маємо справу вже не просто з політичним доносом чи кляузою на громадянина чи групу громадян, і тим більше не з виконанням блогером свого громадянського обов’язку, а з цілком собі конкретною інформаційною операцією проти держави України.

Чому я так думаю? Ну, якби я мав на меті боротися за справедливість, проти антисемітизму, ксенофобії і т. д., я би почекав реакції українських органів влади на оприлюднену мною інформацію. Тут же блогер ніби чітко і добровільно заявляє, що його задовольнила реакція міністра Клімкіна на донос, але він хоче більшого. Ось це більше – і є удар по Україні.

Треба віддати належне поінформованості блогера, адже він очевидно знає, що в світових ЗМІ періодично з’являються звинувачення України в антисемітизмі. Остання хвиля ось щойно розпочалась, а одна з попередніх – у 2013 році (про фашизм українських футбольних вболівальників) не лише призвела до штрафів, але і передувала війні Росії проти України, в якій, як клянуться росіяни, вони захищають Україну від фашизму. Так-так, втрата Криму, Донбасу, понад 10 тисяч життів українців починалась у 2013 році лютою і безкомпромісною боротьбою з «нео-нацизмом» на українських стадіонах.

Є такий контекст.

І ось блогер, знаючи це, відразу перекладає свої «розслідування» кількома європейськими мовами (і цілком свідомо – саме тими, країни застосування яких висувають на адресу України різного роду політичні претензії), щоб посилити пропагандистський та інформаційний ефект.

Але дивує в цій ситуації мене не блогер. Клімкін.

Дивує, що блогер знає, чим «уконтропупить мировую атмосферу», а Клімкін, виходить, не розуміє, чому і звідки беруться звинувачення України в антисемітизмі. І абсолютно не готовий на такі закиди грамотно і зважено реагувати.

Він поспішає заявити, що «антисемітам та тим, хто розпалює міжнаціональну ворожнечу, не може бути місця ні в цивілізованому суспільстві, ні в МЗС. Держсекретар МЗС України починає дисциплінарне провадження. В усіх деталях ґрунтовно розберемося.»

Дурна з усіх точок зору заява. Що розслідувати, якщо ні в державі, ні в МЗС немає місця ні антисемітам, ні антисемітизму? Якщо розслідуємо, то допускаємо, що є. Та, власне, що тут допускати – знаємо, що є і антисемітизм, і ксенофобія. Та, Господи, в Україні більше за антисемітизм поширена українофобія!

Але справа навіть не в тому. Можна подумати, що міністр незграбно поспішає, аби якомога швидше відхреститися від страшних звинувачень і аби врятувати імідж України.

Та хіба він не знає, що не заявами міністрів вимірюється рівень боротьби з ксенофобією? І блогер йому про це нагадав, подякувавши за заяву і продовживши долубатися в антисемітській змові. Прямо «дело дипломатов» якесь розпочав.

І на підставі чого держсекретар розпочав дисциплінарне провадження проти свого співробітника? За публікаціями в пресі з такими звинуваченнями я би ще повірив, що кримінальне провадження може відкрити прокуратура. А що збирається розслідувати МЗС? Хто в МЗС може визначити, чи є матеріал ксенофобським чи антисемітським? Хто у нас експерти з антисемітизму –міністр Клімкін чи держсекретар Заєць? Ну то не дивуйтесь, що МЗС досі, здається, не виграло в судах жодної справи проти своїх співробітників.

Ось у цій ситуації міністр закордонних справ зробив заяву, яка не досягла своєї мети – не відвернула звинувачень, не заспокоїла блогера-ініціатора, викликала більше резонансу навколо звинувачень, ніж саме розслідування блогера. То якщо на цій підставі я зараз напишу, що міністр Клімкін виявив некомпетентність, що призвела до нанесення втрат для іміджу України, то хтось почне дисциплінарне провадження проти нього?

Чи керівництво МЗС цікавлять лише публікації блогерів, які працюють за кордоном і про яких, нагадаю, українська Вікіпедія пише, що вони українофоби?

Так, міністр закордонних справ має дбати про імідж України, він повинен і зобов’язаний невтомно відстоювати позицію України – в тому числі щодо неприпустимості будь-яких форм расової нетерпимості та ксенофобії. Але якщо на кожен донос він відсторонюватиме своїх підлеглих, то їх може не вистачити. А якщо при цьому він не відрізнятиме занепокоєних громадян від агентів, що працюють проти України, то профукає свою державу.

Читайте також: 

А держава часами починається з турботи і справедливого ставлення до своїх підлеглих. Навіть до не дуже розумних.

Я перевірю.